Березівський кущ

Дмитро Антонович Геник народився 4 квітня 1931 року в селі Середній Березів Косівського району в працьовитій родині. Його батьки змалку прищеплювали дітям любов до Бога й України. Ще юнаком, Дмитро брав участь у діяльності підпілля УПА, виконуючи важливі доручення повстанців. Усвідомлюючи важливість освіти для майбутнього служіння Україні, він вирушив до Львова, де здобув вищу освіту. Як і багато інших вихідців із Гуцульщини, він зумів утвердитися в місті Лева.

Разом із дружиною Ольгою — також родом із Березівського краю — вони виховали двох синів, Володимира й Ігоря, яким передали родинні цінності, національну гідність і християнську мораль. Їхній дім у Львові завжди був гостинним для земляків, що прибували до міста в пошуках освіти, роботи та життєвого шляху. Геникове родове дерево, пущене в львівський ґрунт, дало рясні українські плоди.

Дмитро Антонович вважав, що найвищою формою праці є безкорисливе служіння спільноті. Тому, коли постало питання створення товариства «Гуцульщина», саме йому довірили очолити цю відповідальну справу. Хоч обов’язки голови були численні, він не отримував за це жодної грошової винагороди. Ті, хто знав Дмитра Геника, пам’ятають його як людину безмежної щирості, відповідальності та духовної сили. Його приклад надихав молодь, утверджуючи віру в силу характеру й важливість моральної позиції.

Під його керівництвом львівське гуцульське товариство активно долучалося до політичного, культурного та громадського життя міста. Його участь у відзначенні визначних дат — Дня злуки, Дня Незалежності, Шевченківських свят — завжди супроводжувалася глибоким патріотичним змістом. Під його опікою було впорядковано архітектурно-меморіальний комплекс Шевченківського гаю. Щороку товариство урочисто святкувало річниці заснування з доповідями, виступами видатних особистостей, концертами аматорських колективів і виставками.

Особливу увагу Дмитро Геник приділяв молодому поколінню, заохочуючи його до участі в міжнародних фестивалях, конкурсах, наукових конференціях, де львівські гуцули не раз виборювали призові місця.

Ті, хто энав Дмитра Антоновича, хто грівся біля вогню його невичерпного ентузіазму, відданості справам товариства, високої відповідальності за кожен
слланований захід,- той дивувався і по-доброму заздрив молодечому запалу

його дyші, тій енергї, яха потужними хвилями вихлюпувалась з його життя, з його небайдужої високої громадянської позиції. У п. Дмитра можна було учитися найголовнішої людської цінності — любити Бога, Україну, людей, родину, природу, справу, яку обрав, а чи яку тобі доручили. Він неустанно, до кінця днів своїх, жив турботами культурологічного товариства, згуртовував, пригортав до нього yсiма зусиллями львівських гуцулів, які, беручи активну участь у гуцульських фестивалях, завжди привозили до Львова нагороди переможців.

25 червня 2004 року перестало битися серце Дмитра Геника.

Інформацію надав Henyk Dmytro.