Березівський кущ

Кирило Ґеник-Березовський — перекладач, імміграційний агент, власник газети та громадський діяч.

Він став першим українцем, найнятим урядом Канади на державну службу, — працював імміграційним агентом, відповідальним за розселення поселенців у їхніх гомстедах. Отримав офіційний статус «Особа національного історичного значення Канади».

Народився 1857 року в Нижньому Березові, тоді — Коломийського повіту, за часів Австро-Угорщини. Помер 12 лютого 1925 року у Вінніпезі (Канада).

Кирило Ґеник з села Нижній Березів

Син сільського війта, Кирило Ґеник пишався тим, що походив з української шляхетної родини, серед привілеїв якої було звільнення від кріпацтва, що було важливою відмінністю у Центральній Європі до 1848 року.

Спочатку він навчався у Коломиї, а потім у Станиславові (Івано-Франківську), де закінчив педагогічний коледж. Після здобуття освіти в гімназії у Лемберзі (Львові) отримав ступінь бакалавра. Можливо, він недовго вивчав право в Чернівецькому університеті, але потім звернувся до викладання. Його перша посада, у 1879 році, була в селі Камінному Надвірнянського повіту.

У 1882 році він заснував школу у своєму рідному селі й викладав там.

Під час навчання Ґеник познайомився з групою молодих активістів з народницькими та соціалістичними ідеями, зокрема з Іваном Франком. За нібито поширення реформаторських ідей серед селян свого регіону Ґеника було заарештовано в 1880 році, але його так і не притягнули до суду і звільнили.

У 1880-х роках він заснував борошномельне підприємство і керував ним, а потім — виробничим кооперативом під назвою «Карпатський магазин». Кирило Ґеник входив до складу різних регулюючих органів кооперативного руху у східній Галичині; у 1890 році його обрали до Коломийської повітової ради.

Серед знайомих Ґеника був Йосип Олеськів, професор агрономії у Львові, який відіграв важливу роль у масовій еміграції українців до Канади (він її започаткував. — Ред.) наприкінці 19-го та на початку 20-го століть. Олеськів попросив Ґеника вивезти другий контингент поселенців, яких він обрав.

22 червня 1896 року Ґеник та його група з 64-х поселенців, включаючи його дружину та чотирьох дітей, прибули до міста Квебек. Він провів їх до Вінніпега, а потім — до Стюартберна на південному сході Манітоби. Оскільки він мав намір оселитися там, тому 22 серпня подав заявку на отримання гомстеду, але протягом кількох місяців передумав. Щоб мати змогу відправити своїх дітей до школи, він перевіз сім’ю до Вінніпега, де придбав будинок; заявку на отримання гомстеду пізніше було скасовано.

Гомстед — ділянка землі площею 160 акрів (приблизно 65 га) під ферму на вільних землях Канади й США, яку після п’яти років проживання на ній віддавали переселенцю у власність безкоштовно, з умовою її обробки й забудови. Гомстеди займали перші українці-емігранти у степових провінціях Канади. — Косів.Імена.

Зрілий сім’янин, Ґеник був добре освіченим, вільно володів кількома мовами та був здібним організатором. Ці якості спонукали Олеськіва 27 серпня 1896 року рекомендувати його Міністерству внутрішніх справ як імміграційного агента. 22 вересня посадовцям департаменту у Вінніпезі було дозволено наймати його перекладачем за потреби. Ця посада невдовзі стала повноцінною роботою.

Натуралізований у 1900 році, Ґеник служив у департаменті та місцевих органах влади до 1911 року. Для іммігрантів він був вмілим речником і бажаним радником. У своїй формі та кашкеті він справляв вражаючу фігуру, коли зустрічався з ними в Квебеку.

Кирило і Поліна Ґеники з дітьми та родиною Джонсів, 1906 рік

Окрім своїх офіційних обов’язків, Геник відіграв значну роль у створенні перших українсько-канадських установ, зокрема читальні імені Тараса Шевченка, яку він заснував у своєму будинку в 1899 році як культурне товариство та бібліотеку. Майже з самого початку він публікував статті до україномовних газет у Сполучених Штатах, а згодом робив це й у Канаді.

Наприклад, у газеті «Свобода » (Маунт-Кармел, Пенсільванія) він закликав іммігрантів приїжджати навесні, маючи достатньо грошей, щоб створити домашнє господарство, та остерігатися недобросовісних агентів пароплавів та інших, хто міг би їх експлуатувати. Він закликав своїх співвітчизників-українців у Канаді відмовитися від традиційних способів мислення і ритуальних святкувань, вивчити англійську мову та адаптуватися до нової країни.

Разом із двома іншими галицькими активістами (і земляками. — Ред.), Іваном (Джоном) Бодругом та Іваном (Джоном) Негричем, він заснував першу україномовну газету в Канаді «Канадський фермер» (Вінніпег) у 1903 році та створив видавничу компанію «Північно-Західний».

Хоча він не сповідував вірності жодній конфесії, Ґеник знав про релігійність своїх співвітчизників і виступав за створення церкви для українців, яка була б незалежною від греко-католицької (східного обряду) або російської православної церков предків — ще один розрив з минулим. У 1903–1904 роках він і його соратники Бодруг і Негрич співпрацювали з пресвітеріанськими священиками у Вінніпезі, щоб заснувати синкретичну церкву, Незалежну грецьку церкву.

Протягом років служби в Міністерстві внутрішніх справ Ґеника приваблювала ліберальна політика, особливо тому, що федеральний ліберальний уряд підтримував імміграцію. Він був першим агентом Ліберальної партії українського походження; він вербував робітників і проводив кампанію від імені ліберальних кандидатів. «Канадійський фермер» став офіційним представником партійних ідей серед української громади.

Ґеник ревно оберігав свій привілейований статус у Ліберальній партії та серед англо-канадців, з якими працював. Крім того, він дуже насолоджувався престижем, пов’язаним з його посадою державного службовця. Його відчуття власної важливості спонукало інших називати його претензійним і хвалькуватим. Його колеги-активісти віддалилися від нього, і, схоже, він загалом відчужив від себе українську громаду Вінніпега. Його робота закінчилася з обранням федерального консервативного уряду під керівництвом Роберта Лерда Бордена у 1911 році.

Після цієї дати про нього мало що відомо, оскільки він вийшов з громадського життя, переїхав до Сполучених Штатів, щоб жити з двома своїми дітьми, Євгенією і Джоном, але в якийсь момент повернувся до Вінніпега, де й помер у 1925 році.

Авторка допису — Стелла ГРИНЮК.
Джерело — Dictionary of Canadian Biography.
Допис — Косів. Імена

Пам’ять про Кирила Ґеника-Березовського зберігають у Канаді: у Вінніпезі на його честь встановили меморіальну таблицю, а уряд Канади надав йому офіційний статус Person of National Historic Significance — «Особа національного історичного значення».