Березівський кущ

Петрогліфічний загін, який проводить пошуки і фіксацію давніх наскельних зображень і петрогліфів в Івано-Франківській і Львівській областях, під час археологічних розвідок в горах виявив низку об’єктів, які названо штучними тунелеподібними печерами. Їх задокументовано поки що три: біля сіл Середній Березів і Шешори-Прокурава Косівського району та ще один біля села Сукіль Долинського району Івано-Франківської області.

У Середньому Березові обстежена печера знаходиться на відстані близько 200 метрів на схід від села із західної сторони гори Діл. Печера має вигляд прямого тунелю довжиною до 15 метрів і шириною 0,80-1,5 метра висотою до 2,30 метра. На відстані 8 метрів від входу є заповнений водою вхід до нижнього тунелю, до якого ведуть вирубані у камені сходинки і які проглядаються до 3,5 метра у глибину під водою. Рівень води у цьому бічному вході — радше, резервуарі, починається з глибини 1,20 від рівня долівки печери. На бічних стінах і на склепінні печери простежуються сліди грубо виламаної породи, однак без слідів додаткового опрацювання зубилом.

Однією особливістю печери є те, що тунель у ній викутий наспіх, неохайно: тих, хто його довбав, судячи з усього, обмежував час.

“Ця тунелеподібна печера не могла використовуватися ні для проживання, ні для зберігання якихось їстівних припасів. Цьому перешкоджала надмірна вологість і низька температура. Сумнівно, що печера могла використовуватися у культових цілях у передхристиянські часи, оскільки існує різнобій в орієнтації тунелю і відсутність дії вогню. Мушу відкинути також припущення про монаше (схимницьке) обжиття печер, оскільки пустельники усамітнювалися у важкодоступних і відлюдних місцях, а печера у Середньому Березові розташована на околиці села”, — зазначає Микола Бандрівський (завідувач відділу Інституту релігієзнавства Львівського музею історії релігії).

“Тунелеподібні печери вибивалися з метою щось укрити від стороннього ока. Для цього була розроблена єдино вірна в умовах гірського ландшафту система, а саме: гідротехнічна, пов’язана з використанням у нерозривному зв’язку трьох складових елементів, два з яких — матеріальні (камінь, вода), а третій — психологічний”.
За його словами, психологічний елемент полягає у тому, що нікому не захочеться щось шукати у темній холодній печері, де з усіх сторін щось тече чи капає, а під ногами плюскотить болото і у кожному закутку примарюється хто-зна що.

“Вибивався один основний і довгий дезорієнтуючий тунель, який відволікав увагу від бічного значно коротшого тунелю або лазу шахтного типу, який вів до інших приміщень. Цей перехідний лаз між основним тунелем і місцем “сховку” заповнювався водою. Таким чином утворювався ефект сифону. Очевидно, що пройти цей лаз, не знаючи способу відводу з нього води, навіть при великому бажанні було неможливо”, — розповідає Микола Бандрівський.

За його словами, мусить існувати спосіб розблокування системи, а отже і доступу до “сховку”:

“Для будь-якого укриття мусить бути передбачена можливість хоча б періодичного доступу до нього. Виключено, щоби воду з теперішньогр резервуару тунелеподібної печери вичерпували. Це нічого б не дало, оскільки рівень тримається там завдяки постійному надходженню води з джерела або потоку. А відвести воду з цього печерного сифону можна було лише створивши тимчасову загату вище по руслу, що на короткий час оголило б перехідний блокувальний лаз”.

Майбутні дослідження, які поза сумнівом вимагатимуть великих затрат праці на розчищення тунелей від завалів, намулу та відведення води, покажуть, наскільки ті чи інші припущення є справедливими.

Підготував  Іван Березівський

Коментарі

Марія Скільська:
Старі люди говорили, що там люди ховались від монголо татарської навали . Там мусить бути секрет як відвести воду, бо набіги були частими. У Середньому Березові навіть є присілок Татарівка, там була битва, якраз місцина рівна підходяща для поля бою .

Yaroslav Sulyatitsky:
Ми дітьми залазили в ці печери: влітку в нижній печері води майже не було. На поверхні, в напрямку до ріки, був ніби рів, від входу в печеру трохи збоку.