Березівський кущ

Микола Іванович Сулятицький з села Середній Березів Косівського району – науковець, освітянин, літератор.

…12 лютого 1974 р. Березови, окутані фатальною темрявою совітського терору, тихо завершували подвірну традиційну коляду, а в родині Івана та Анни Сулятицьких задзвенів басовитий голос новонародженого синочка, який не хотів миритися із заборонами чи табу, бо відчував предковічні родовідні – понівечені, але міцні крила шляхетності та готувався продовжувати справи незламних і гідних.

Ріс Миколка, у нас кажуть: «як на дріжджі», в колі щирих, працьовитих, люблячих, наділених багатьма талантами людей. Енергійний, фізично сильний, з березівськими замашками показного геройства, міг шукати пригод, але часи були без вольностей. Тому всі фантазії згорали в праці, адже лінивство не було пошанованим серед ґаздівського загалу, навіть святочний час заповнювався справами, що мали розвиваючу мету.

Та в цій, далеко не комфортній для тіла, виховній моделі сіяла велична дійсність справжньої любові до всього рідного , що жило в обрядах, звичаях, народних піснях, традиційних танцях та іграх. Відтак ця атмосфера духовних практик стане визначальною у долі нашого ювіляра…

А що з навчанням? А тут – без варіантів… Хіба можна було відключитися від умов присуду для вчительської дитини? Коли кожен день починався і закінчувався нагадуванням: «Не забувай, що твоя мама – вчителька!». Совість працювала, як і талант до навчання, тому Середньоберезівську школу закінчив із медаллю найвищої проби.

Ґрунтовні знання, мистецькі навики, що жили вдома та в шкільному середовищі, яке славилося здобутками самодіяльності на всю Україну, визначили подальший освітній шлях Миколи Івановича. Рівненський державний інститут культури відкрив перед талановитим березуном приваби студентського життя і право навчатися на режисерському відділенні художньо-педагогічного факультету.

За час навчання глибоко поринув у засіки української літератури та відчув жагу до глибинного пізнання її духовних таїн.

Другу вищу освіту здобував на філологічному факультеті Прикарпатського університету імені В. Стефаника, отримавши спеціальність викладача української мови та літератури. Далі була аспірантура названого вишу, яка дала право молодому науковцеві на захист кандидатської дисертації на тему: «Міфологічні парадигми художнього мислення в драматургії Лесі Українки», котру захищав у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка.

Цільною, спрямованою на пробудження в студентському та молодіжному середовищах націоналістичних переконань, плідною в науковому плані була викладацька діяльність пана доцента кафедри українознавства Івано-Франківського національного медичного університету. З-під його пера в світ наукової і художньо-публіцистичної палітри духовних надбань ввійшли понад 70 авторських праць, п’ять навчальних посібників і національний підручник. Вагомий науковий внесок в 2012 році був відзначений на обласному рівні у номінації «Кращий молодий науковець року» із врученням медалі та диплома Івано-Франківської обласної ради та обласної державної адміністрації.

Важко переоцінити внесок добродія Сулятицького у підмурок величної будови – Української суверенної самостійної держави. Зі студентських років розпочав активну громадську діяльність, яка не припиняється донині. В різні роки свій організаторський талант реалізовував на посадах: заступника голови молодіжного Козацького товариства Рівненщини, голови Івано-Франківської обласної молодіжної організації ОУН «Зарево», на цей час –голова Івано-Франківської обласної ОУН, член Проводу ОУН, заступник координатора обласного націоналістичного громадсько-політичного об’єднання «Національний вибір», і ще багато обіймає вагомих посад, де потрібні запал, чесність і відданість національній ідеї.

Дивина, але багатогранний науковець, талановитий політик і організатор багатьох значущих для української долі справ пошанований хіба що у націоналістичному середовищі… Хоча не задля нагород живуть справжні патріоти, для них головний здобуток, то правда про минуле, вшанування пам’яті про незламних і вірність присязі. Хіба не ідилія самоповаги, коли три пам’ятники національним героям України, споруджених за ініціативою Миколи Сулятицького, прикрашають площі Івано-Франківська?!

А на сьогодні вже стартувала друга половина життєвого шляху, можливо, менш швидкодійна, але більш швидкоплинна, яку пан Сулятицький зустрічає на посту начальника відділу культури, туризму, молоді та спорту Яблунівської селищної ради як авторитетний, діяльний, мудрий керівник.

Автор допису – Микола ВАСКУЛ,
член Національної спілки журналістів України.
Газета «Гуцульський край», №7 від 16 лютого 2024 року.

Косів. Імена