Березівський кущ

Передаю мовою оригіналу (яка давно дещо відрізнялася від сучасної української мови) ще одну версію походження березунів про яку написав Іван Березовський (справжнє ім’я Бодруг Іван, його фотографію та біографію можна знайти у альбомі “Славні Березуни”) у своїй книзі “Худан”, яка була видана 1937р. видавництвом “Говерля” у м.Торонто. Колись від свого діда, котрий був приблизно з того ж покоління, що і автор цієї книги, чув аналогічну версію про походження деяких родин в Березові.

БЕРЕЗIВСЬКА ШЛЯХТА

Як що бувало українськсе козацтво не змогло своїми грудьми вгамувати татарської навали або турецької орди, то така орда, мов сарана, хмарою посувалася далі на захід аж поза межі України на Угорщину та в Польщу. Польські королі було заздалегідь приготовляються на відсіч такої навали, наймаючи собі до цього частини українського вільного козацтва, бо на хоробрість польського війська вони не дуже покладалися. Стара польська приповідка: “Бронь до води, сам до лясу”найкраще зясовує воєнну вартість тодішнього польського жовнiра.

Десь мабуть за, часів пановання круля Саса, Турки, сплюндрувавши Буковину та Східну Галичину, вдарили на східні границі корінної Польщі.

До рішучого бою прийшло в закутині між ріками Сяном та Вислою. Польські війська зміркували, що не легко їм перемогти завзятих бісурменів, тож почали на глум утікати здовж цілої боєвої лінії. Розгром польської армії став цілковитий, “Фініс Польоніє!”

Перед Турками нагле явилася можність прилучити Польщу до турецької імперії…

Хто зна,… можеб воно вийшло було на добро Україні, колиб не наші таки реєстрові козаки, отпусти їм, Боже, гpixa!

Коли вже всі польські частини війська покидали “бронь до Вісли” і розбіглися, як сполохані кури, то тоді турецькі їздці виловлювали їх арканами, наче американські “кавбої” дику xудобу на “ренчах” в Арізоні. Турки тріюмфували після такої легкої перемоги над далеко білшим від себе польським військом.

Аж ось знечевя, зза горбів, зза чагарів вискочив лавою на конях полк реєстрових українських козаків і вдарив на турецькі полки, мов буйний вихор.

Загреміли мушкети, зашуміли списи, забреніли шаблюки; покотились трупом бісурмени, тільки декому з них вдалося спастися утечею на доброму коні.

Оттaк козаки врятували Польщу від Турецької неволі. За те Польща нераз в історії, і по сей день, “віддячує” Україні…по польськи!…

Oднaчe тpeба булo кoрoлеві Cаcoвi як небудь справді винагородити козаків-героїв за спасіння Польщі від турецького поневолення ,бо козаки був такий нарід, що коли треба було приборкати Польщу, то вони з Typкaми брaталися проти Польщі. Польський король, знаючи українську приповідку: “Чеши дітька зрідка”, наділив тих хоробрх козаків шляхотськими привілеями, титулами, своїм гербом, вільними землями, лісами й полонинами на Покутті і в горах Карпатах.

Якась частина тих упривілейованих козаків приняла належні їй почесті від короля Саса і утворила собою чотири підкарпатські села на дарованих королем землях: Березів вижний, Березів середний, Березів нижний і Баню Березівську. Тут козаки зберегли між собою від тоді, аж до скасовання панщини, свою козацьку ношу, деякі звичаї і почасті мову надніпрянської України. А як прийняли що нового то тільки від наших гуцулів, з котрими межують. Від поляків, крім почестий і земель, більше нічого не приняли.

Розселившися в Березовах, вони ставили собі хороші двiрці й забудівлі, випасали в полонинах стада худоби й череди овець і малися багато ліпше від підгірян, котрі в неволі на панщині марнували свій труд.

Передання свого шляхецтва вони пильно берегли і не мішалися з дооколичними мужиками, ані з Гуцулами.

Між ними і грамота доволі процвітала, бо деякі з них висилали своїх синів до вищих шкіл до Коломиї, до Черновець та Львова. Особливо в попи та в офіцири виходили березівські сини: от як Весоловські, Голинські, Сулятицькі, Уpбановичі, Бодруґи то що.

Іван Березівський