Березівський кущ

Людмила Малкович з села Нижній Березів Косівського району – поетеса, педагог, громадська діячка. Молодша сестра відомого письменника і видавця Івана Малковича.

Народилася 18 лютого 1967 року – померла 9 липня 2011 року.

Навчалася у Київському педінституті ім. М. Драгоманова, закінчила Івано-Франківський педінститут ім. В. Стефаника. Учителювала в Рушорі. Майже 20 років викладала українську мову і літературу в Нижньоберезівській школі. Керувала сільським самодіяльним теaтром.

Зі слів поетеси, писати вірші вона вчилася у брата Івана, який для неї завжди в усьому був прикладом. «Я ходила за Іваном, як той хвостик, – розповіла Людмила Малкович під час презентації своєї поетичної збірки у місті Коломиї. – Ми ходили на творчі вечори, де були Павличко, Драч…».

Її вірші публікували в альманасі «Вітрила», обласній періодиці. Поетеса не дотримувалася якогось одного стилю. У неї білі вірші пересипані прекрасними римами, є невеличкі епіграми та досить великі за обсягом поезії. «Свічка зі снігу» – єдина поетична збірка Людмили Малкович.

«Світ віршів Людмили Малкович – різдвяно-релігійний: народження, життя, смерть, магія гуцульського буття. В її віршах наскрізний образ Землі, наскрізно лагідний релігійний тон», – зауважив під час презентації у Коломиї письменник і критик Євген Баран, який випадково прочитав вірші поетки і був одним з тих, хто наполягав на тому, щоб авторка їх видала окремою збіркою.

Людмила Малкович ніколи не афішувала себе як поета, ніколи не входила до жодних поетичних угруповань, хоча волею долі й перебувала у гущині «поетичного рою». Вона просто навчала діток рідної літератури і писала свої тихі, «як антонівка в саду», вірші.

Інформація і фото — з відкритих джерел. Джерело — Косів.Імена

Людмила МАЛКОВИЧ
***
Так художники торкаються
пензлями своїх полотен,
як ми доторкаємося словом
самих себе.
Так ніж торкається
до хліба святого,
як словом доторкаємо
товаришів своїх.
Так повінь підмиває береги,
як підмиваєм береги ворожі.
Так квіти зацвітають восени,
як вицвітають очі.
***
все життя
як засушена ружа
як скошена трава
що завжди
виростає
життя тихе
як антонівка
в саду

Іван МАЛКОВИЧ
ХОВАНКА
Сестрі
Злови мені маленьку жабку,
дай їй стрілу травички в лапку —
хай не боїться… Втім, я й так
згадав дитинство — як ми грались
у хованки, і як лякались
криничних жабок, а ще — як
ти заховалася в криницю,
і я тебе, мов котик кицю,
урятував таки… Та все ж,
найкраща схованка — долоні,
худі, замурзані, солоні…
Сховаюся — і не знайдеш…
Як вельми сумно нам одначе:
не схований — ніхто й не бачить,
сховаєшся — побачать всі.
Я так не граюся, тим паче,
що скрекекекає і плаче
бульката жабка в лопусі.

лютий 1992