Березівський кущ

Отже, напишу історію сусідніх сіл нашого села. Всі березуни дружать між собою та пам’ятають свою спільну історію.
Середній Березів

До початку XX ст. село Середній Березів перебувало в складі одного населеного пункту Березів, який у 1901 р. поділився на Вижній Березів, Баня-Березів, Нижній Березів та Середній Березів.

Присілки та кутки: Стирі, Діл, Убочі, Полінка, Царинка, Петрунівка, Варатин, Залунґа, Шинкарівка, Матіївка, Поліна, Пасіки.

Лісові урочища (ліси мішані з перевагою листяних порід): Шиверена, Кути, Піски, Гурське, Полінка, Верхи, Княжів, Петрові корчі, Стельмахів потік. Річки: Лючка (витікає з-під гори Рокити) з притоками Варатин та Ратунзява, і Лунга (бере початок під г. Ратундол у с. Вижній Березів, впадає в Лючку). Варатин та Ратунзява витікають також з-під Ратундула.

Висота над рівнем моря 373 м, навколишні узвишшя — до 698 м (г. Рожет).

Типові прізвища: Васкул, Геник, Перцович, Симчич, Сулятицький, Томич. Поширені промисли — килимарство і вишивка.

Релігійна громада УГКЦ. Успенська церква, побудована жителями села в 1989 р., храмове свято 28 серпня (Успення Пресвятої Богородиці).

Відомі діячі минулого: І. Кузич, діяч «Просвіти» і «Рідної школи», автор праць з історії краю (в діаспорі); С. Арсенич — вчитель у 1939–1944 рр.; священики Михайло Сулятицький та Володимир Тимощук (кінець 30-х – початок 40-х рр. XX ст.), вчителька М. Кузич (працювала до 1954 р.), голова «Союзу українок» у 30-40-х рр. Ю. Жураківська.

Вихідці з села: М. Симчич, доцент ІФІНГ, поет; Марія Симчич, доцент Рівенського інституту культури; Д. Геник, голова товариства «Гуцульщина» у Львові, І. Сулятицький, психолог у штабі ПриКВО.

Пам’ятники історії та культури: пам’ятник Т. Шевченкові, відкритий 16.03.1992 р. (скульптор Ю. Гав’юк з с. Ясіня); хрест у пам’ять жертв голодомору та на честь скасування в селі колгоспу, встановлений у 1993 р.; символічна могила січових стрільців та вояків УПА (1990 р.).

В УПА воювали понад 120 жителів села, 51 з них полягли у боях. За підтримку повстанського руху, за неповними даними, було репресовано 108 жителів Середнього Березова. 20 чоловік загинули на радянсько-німецькому фронті. 17 жителів села були замордовані в радянських тюрмах.

6.08.1994 р. на будинку школи встановлено меморіальну дошку на честь актора Василя Симчича (1915–1978), а наступного дня на Царинці освячено арку на відзначення 1000-ліття Березова.

Пам’ятки природи: урочища Княже, Стирі.

Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78614.

Вижній Березів

Перша письмова згадка 1412 р., хоча поселення існувало ще в X–XIII ст. З 1939 р. по 1992 р. — Верхній Березів.

Висота над рівнем моря близько 400 метрів. Відстань від Косова — 30 км. Межує з селами Текуча, Нижній Березів, Середній Березів, Баня-Березів Косівського району та с. Микуличин Надвірнянського району. Річки Лунґа та Варатик. Річка Лунґа поділяє село на дві частини: Лаз і Заріка.

Релігійна громада УГКЦ. Побудована в 1991 р. цегляна церква Вознесення Христового освячена в 1992 р. Храмові свята Вознесення Господнє та 27 вересня (Воздвиження Чесного Хреста).

У 40–50-х роках жителі села брали активну участь у русі опору більшовицькому режимові. Вояками УПА були 50 чоловік, 61 селянин був депортований, 36 — засуджені. Під час німецької окупації 40 чоловік вивезено на примусові роботи до Німеччини.

Відомі вихідці з села: Г. Голинський — сотник УГА, комендант Гуцульського куреня в роки визвольних змагань 1918–1920 рр., В. Урбанович, капітан, працював у генеральному штабі Австро-Угорщини, П. Васкул, сотник УГА, курінний УПА. Сотниками УСС були І. Бодруг та М. Урбанович.

Вижній Березів у 1900 р. відвідав митрополит Андрій Шептицький. У 1929–1930 роках у селі відпочивала родина А. Крушельницького, відомого письменника і громадського діяча, який згодом загинув у радянському концтаборі.

Памятки історії — обеліск воїнам, які загинули під час боїв з німецькими окупантами; символічна могила на честь січових стрільців, висипана і освячена в 1992 році.

Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78613.
Нижній Березів

Перша документальна згадка про Березів 1412 р., згодом він поділився на Вижній, Середній, Долішній (тепер Нижній) і Баню.

Межує з селами Люча, Космач (присілок Рушір), Акрешори, Текуча, Вижній Березів Косівського та Слобода Рунгурська Коломийського районів.

Висота над рівнем моря 420–450 м. Відстань від Косова 26 км, від залізничної станції Коломия — 24 км.

Кутки: Поліна, Гора, Діл, Луги, Петрятин, Миків, Ласкунца, Гришків, Верх, Сикітура, Облаз, Петряжин.

Вершини: Няджин (700 м), Сикітура (550 м), Ружет, Кичера, Каратура, Гиґа, Верх, Клифа. Річки Лючка та Банська (остання — з Текучі), потоки Ласкунца, Містакер, Хоминський, Шіндрулець, Яреміський.

Храмове свято 19 грудня (Миколая Чудотворця)

З Нижнім Березовом пов’язана не одна сторінка життя й творчості видатного письменника і публіциста Ярослава Галана (1902–1949). Тут він написав повість з гуцульського життя «Гори димлять» (1938).

У селі жили В. Озаркевич (1853–1912), священик, брат Н. Кобринської, чоловік О. Рошкевич (тут він і похований); діяч «Рідної школи» І. Стромецький (1897–1932); з 1932 по 1939 рр. подовгу жив у батьків своєї дружини Анни Ґеник (загинула у застінках НКВС) письменник, діяч КПЗУ Я. Галан (1902–1949). Бував у селі письменник А. Крушельницький (1878–1941).

Пам’ятки історії та культури: сліди монастиря-фортеці, виявлені археологами в 1993 р.; Миколаївська церква 1848 р.; будинок, у якому в 1881 р. перебував І. Франко; пам’ятний знак на честь цієї події (1983 р.); пам’ятний знак для вшанування перших емігрантів з села до Америки (1991 р.); символічна могила січових стрільців.

Серед нижньоберезівців було багато повстанців. В УПА полягли 35 жителів села, 5 чоловік загинули в радянських в’язницях. На радянсько-німецькому фронті полягли 9 чоловік, у фашистських таборах загинули 8. Радянською владою репресовано, за неповними даними, 120 жителів села.

Пам’ятки природи: виходи гірських порід упоперек русла р. Мючки (“гребля”); гори Няджин, Сикітура, Каратура (тут, за переказами, були мисливські угіддя галицьких князів).

Телефонний код — 03478, поштовий індекс — 78615.