Березівський кущ

У березні 1908 року парохом на Березівську парохію, до складу якої входили Вижній, Нижній і Середній Березови, призначили отця Володимира Озаркевича.

Походив він з відомої галицької родини і народився 3 лютого 1853 року в селі Белелуї, в сім’ї священника Івана Озаркевича (1826–1903). Досить відомими були брат Володимира – Євген (1861–1916), засновник і директор «Народної лічниці» у Львові, та сестра Наталія Кобринська (1851–1920) – письменниця, організаторка жіночого руху в Галичині, а також їхній дід Іван Озаркевич (1794–1854) був відомим громадським діячем, письменником і ініціатором створення українського театру в Галичині.

Навчався спочатку Володимир у німецькій гімназії в Чернівцях, а потім – у Львівській духовній семінарії, звідки його двічі виключали за народовські погляди.

14 вересня 1879 року Володимир Озаркевич одружився з Ольгою Рожкевич, дочкою священника з села Лалина. Ім’я цієї жінки також досить відоме. Їй Іван Франко присвятив ряд своїх поезій.

Того ж 1879 року Володимира Озаркевича висвятили на священика, і він переїхав з їмостю в Белелую, де став виконувати обов’язки співробітника в місцевій церкві, через деякий час єпархіальна влада перевела священника в село Скопівку, а пізніше – в Село Сілець біля Станіслава.

Березів для священицької сім’ї не був невідомим. Роман Горак у книзі «Тричі мені являлася любов» пише, що ще в 1880 році Іван Франко повідомляв Ольгу та отця Володимира листом про те, що після зустрічі з ними в Коломиї він їхатиме в Березів. Ольга у відповідь написала: «Тобі, видно, весь світ не чужий – то добре».

Приїхавши на парохію, отець Володимир з їмостю проживали деякий час в Нижньому Березові, а згодом переїхали в Середній Березів і поселилися у будинку священника.

Поряд з виконанням душпастирських обов’язків, отець Володимир активно займався культурно-просвітницькою діяльністю. З книги «Березуни» дізнаємося, наприклад, що в 1908–1909 роках парох очолював читальню товариства «Просвіта» у Вижньому Березові. В 1910 році, за архівними даними, в Середньому Березові були утворені товариства «Січ» та «Народна спілка», що, напевно, відбулося завдяки впливу священника.

Отець Володимир Озаркевич помер 10 березня 1912 року в Середньому Березові. Вже наступного для львівська газета «Діло» помістила некролог на смерть священника, вказавши, що покійний «належав до найвідоміших священників-українців», а про березівський період було сказано: «Перед кількома літами перенісся до Березова, де знайшов дуже важкий терен до народної праці, і де почав занепадати на здоровлю з надмірної праці парохії. Мимо того вмів встановити гарний дім читальнку – касу взаємодопомоги і взагалі розпочав діяльність на економічній основі. Нагла смерть не дала йому здійснити намірені плани. Честь його пам’ятати».

Похоронили священника в Нижньому Березові. Можливо, в цьому селі їмость мала добрих знайомих з родини Геників або Ільницьких, яким і хотіла доручити догляд за могилою священника після виїзду з Березова, та це лише припущення.

Після смерті чоловіка Ольга Озаркевич проживала то у Львові, то в його околицях – про це пише рідна сестра Ольги – Михайлина Рошкевич у «Спогадах про Франка» – і померла 30 травня 1935 року в селі Миклошеві коло Львова, де і похоронена. На її смерть відгукнулися газета «Діло».

В 1943 році пішла з життя внучка Ольги – Оксана, в 1946 році – дочка та її чоловік, а ще через деякий час – внук Володимир. На навчання до Відня виїхала внучка Марія і пізніше поселилася в еміграції.

А в Березові пам’ятають священицьку сім’ю Озаркевичів і молять Бога за спасіння їхніх душ.

Джерело – https://osvita.ua/vnz/reports/culture/11324/