Березівський кущ

Григорій Васильович ГОЛИНСЬКИЙ з Вижнього Березова – український військовий діяч, командир Гуцульського куреня УГА, родич видатного командира УПА Мирослава Симчича.

Народився Григорій Васильович Голинський 19 березня 1895 року в селі Вижному Березові Косівського району в багатодітній родині заможних селян Василя Голинського та Марії Сулятицької-Голинської. Рід Голинських належав до боярського, шляхетного роду, який мав свій герб і прапор, що зберігалися у Вижньоберезівській церкві й згоріли 1945 р. У нього були сестра Юліана та троє братів. Юліана вчителювала у Варшаві і, проживши 110 років, померла в 2010-му.

В 1914 році Григорій Голинський закінчив Коломийську гімназію, однак Перша світова війна перекреслила його мрії щодо навчання у Віденському університеті. Початок війни, наступ російських військ у Галичині і репресії проти галицької інтелігенції стали поштовхом до національно-визвольних стремлінь серед молоді Західної України. Сотні тисяч патріотів зголосилися добровольцями до Легіону Українських січових стрільців (УСС). Одним з них був і Гриць Голинський, який, вивчивши військове ремесло, став чотарем.

У Легіоні УСС була створена Гуцульська сотня, яка згодом перетворилася на Гуцульський пробійний курінь, що активно діяв під час української національно-визвольної революції 1917-1920 років. Командиром цього підрозділу тривалий час був Григорій Голинський.

1 листопада 1916 року Гуцульська сотня прибула до Великого Бичкова, що на Закарпатті. 26 листопада 1916 року разом з іншими частинами австрійської армії її завданням було зупинити війська російського генерала Олексія Брусилова. В цьому бою армія Брусилова зазнала великих втрат у живій силі, а в полон потрапило ще понад тисячу солдат і офіцерів.

Гуцульський курінь Голинського у складі корпусу УСС на чолі з полковником Є. Коновальцем брав участь у бойових діях січових стрільців на теренах України для захисту УНР. Під командуванням генерала М.Тарнавського Г.Голинський взяв участь у поході УГА на Київ, де сталевий шолом врятував йому життя від дотичного удару осколком гранати. Після поранення він з кількома товаришами опинився у Чехословаччині.

Навесні 1920 року до Праги приїхав Є. Коновалець, який у серпні створив УВО, і Григорій Голинський став одним із перших її членів. Працюючи на будовах Праги, Г.Голинський водночас навчався на філософському факультеті Українського вільного університету і заочно – на факультеті лісового господарства в чеській вищій політехнічній школі у Празі. Саме в Празі нагадала про себе фронтова рана, і празькі лікарі зробили йому, студентові-другокурснику, операцію – трепанацію черепа.

Операція пройшла успішно, і Голинський завершив навчання на обох факультетах з відмінними показниками.

Навесні 1925 року, на Великодні свята, після закінчення студій у Празі він повернувся додому.

Того ж року купив будинок в с. Микуличині, який зберігся понині. Разом з будинком батьки відписали йому великі сінокоси і 70 гектарів лісу. В 1933 році одружився з Ольгою. У них народилась донька Люба. Дружина постійно працювала в Делятинській школі, а після виходу на пенсію працювала на Делятинському меблевому комбінаті. Померла 1972 року.

В 1934 р., перед вбивством Б. П’єрацького, Голинського в Микуличині провідав Степан Бандера. В будинку Голинського таємно друкували підпільну літературу для підготовки кадрів ОУН. В його друкарні було випущено листівку з текстом «Десять заповідей українського націоналіста».

У березні 1939-го Григорій Голинський брав участь у Карпатській Січі. Після поразки в боротьбі за Карпатську Україну він повернувся додому. Влітку 1939-го з дружиною Ольгою і донькою Любою він відпочивав на курорті в Черчі на віллі письменника Богдана Лепкого. Це було місце для відпочинку і лікування місцевої і закордонної української еліти.

З приходом радянської влади, після «золотого вересня», Голинський від 1939-го й до арешту 18 березня 1941 року працював завідувачем Микуличинського лісопункту, а у вільний від роботи час проводив військові вишколи членів ОУН. Після арешту Голинського родина нічого не знала про його подальшу долю.

В 1989 році під час проведення розкопок у «Дем’яновому лазі» на Івано-Франківщині виявили скелет, на черепі якого в ділянці лівої тім’яної кістки був трепанаційний отвір овальної форми, розміром 5,9×4,6 см, краї якого згладжені, заокруглені, без ознак свіжого перелому. При огляді одягу було знайдено протокол обшуку, що був проведений в помешканні Григорія Голинського напередодні арешту. Про результати дослідження черепа і скелетованих останків та про виявлення протоколу обшуку було опубліковано в пресі. Через декілька днів після цього на місце розкопок приїхала Люба Негрич-Голинська і розповіла, що цей скелет може належати її батькові Григорієві Голинському, якому в празькій лікарні було проведено операцію – трепанацію черепа після вогнепального поранення голови…

Про перепоховання Григорія Голинського було створено відеофільм під назвою «Такого не знали Карпати». Так було увіковічено і з почестями, по-християнськи поховану єдину з 524-х закатованих жертв «Дем’янового лазу» – сотника УГА Григорія Голинського…

Тлінні останки сотника УГА Григорія Голинського знайшли свій спокій на цвинтарі в м. Делятині, де жив він і його батьки, а нині живе його родина.

Джерело