Березівський кущ

9-го липня жителі чотирьох Березовів зібрались, щоб провести в останню путь свого земляка, уродженця села Баня-Березова Миколу Самака. Його тіло привезли побратими-АТОвці з міста Дніпра (колишній Дніпропетровськ), де за експертизою ДНК було встановлено особу героя-десантника. Він воював у найгарячіших місцях російсько-української війни, зокрема, в Донецькому аеропорту, де і загинув, рятуючи побратимів.

Білий автобус із написом «Вантаж 200», за яким їхали кілька бусів з воїнами-АТОвцями у камуфляжній формі і священиками Михайлом Арсеничем із Нижнього Березова і Михайлом Дрогомирецьким із Баня-Березова, зупинився біля історичної Могили на присілку Царинка у Середньому Березові. Звідси, після короткого молебня, колона автомобілів проїхала біля чисельної вервечки березунів, прийшли навіть жителі Вижнього Березова. Вони на колінах уздовж дороги молилися за упокій душі героя, який віддав своє життя за наше мирне сьогодення.

В центрі Середнього Березова колона знову зупинилась. Біля пам’ятника Степанові Бандері і пам’ятного хреста на честь героїв-березунів, які віддали своє життя за волю України, вищезгадані священики відправили панахиду. Всі присутні, в тому числі юні пластуни, котрі відбувають пластовий збір у Нижньому Березові, помолились за упокій душі Миколи Самака і всіх загиблих героїв, які стали на захист України від московських окупантів і їхніх прихвостнів бандитів-сепаратистів.

Слід відзначити добру організаційну роботу керівництва і активістів сіл, зокрема: Василя Арсенича з Нижнього Березова, сільського голови Середнього Березова Миколи Ігнатюка, голови Березівської станиці Братства ОУН-УПА Івана Климюка (прапороносець), комбатанта ОУН-УПА Василя Томича (прапороносець), голови Івано-Франківської ОУН Миколи Сулйтицького, які зуміли швидко повідомити односельців про сумну подію. Дехто з родичів просив водія поїхати з тілом героя ще й до села Текучої, де Микола Самак проживав у своєї бабусі і навіть навчався у тамтешній школі, але водій пояснив, що три доби не спав, везучи «Вантаж 200», і подолати понад 10 кілометрів тутешніх вибоїстих доріг, які, за словами АТОвців, ще гірші, ніж воєнні дороги на Донеччині і Луганщині, йому не під силу.

Отож, колона автомобілів з тілом героя поїхала до його рідного села Баня-Березова, де того ж дня відбулася панахида. А наступного дня у селі урочисто поховали славної пам’яті героя-кіборга Миколу Самака.

Такої сили-силенної людей і автомобілів Баня-Березів не бачив ще ніколи. Люди вщерть заповнили подвір’я його батьківської хати і навіть навколишні сади і городи.

Микола Самак був круглим сиротою, виростав без матері, яка померла при народженні його сестрички Надії. Коли Миколці було лише 4 роки, батько (з горя і розпачу) теж помер. Односельці не покинули сиріт у біді. Надійка виростала у родичів, у Баня-Березові, а Миколка — у бабусі, в селі Текучій. Закінчив восьмирічку і згодом — Івано-Франківський фізкультурний коледж. Гіркота сирітської долі загострила у Миколи Самака відчуття справедливості — був учасником обох майданів. А коли почалась російсько-українська війна, його професійний вишкіл спортсмена, що добре володів прийомами боротьби, знадобився у лавах 80-ї аеромобільно-десантної бригади.

19 січня 2015 року 23-річний кіборг Микола Самак героїчно загинув у Донецькому аеропорту. Його командир, підполковник Курка, біля могили героя, що на цвинтарі біля Баня-Березівської церкви, попросив вибачення у березунів, що не зміг зберегти життя Миколі Самаку. Він запевнив присутніх, що поки є такі бійці як Микола, Україна буде. Біля могили виступив ще один учасник російсько-української війни, народний депутат Юрій Тимошенко. Він повідомив, що, на його думку, і кіборги в Донецькому аеропорту, і загиблі на інших ділянках війни українські бійці стали жертвами зради у вищих ешелонах керівництва армії і держави. Оповів нардеп Ю.Тимошенко і про Закон про Національну Гвардію, який вже був проголосований, але чомусь заветований, бо, мовляв, така функція як воювати з танками, — Національній Гвардії не властива. Промовець розповів про те, як вони, гвардійці, стояли під Слов’янськом і Дебальцевим з іржавими автоматами і ножами проти російських танків і бронетранспортерів. Змусило замислитись учасників панахиди і повідомлення нардепа про те, що українська військова промисловість випустила 10 найефективніших у світі модерних танків «Оплот», але їх не відправили на передову — для підмоги нашим бійцям, а продали Таїланду. «До влади мають прийти ті, хто зі зброєю у руках доказав вірність Батьківщині, — наголосив Ю.Тимошенко. — Христос казав прощати, але — ближнім, а не ворогам. Наші полеглі побратими заспокояться тоді, коли очистимо владу від зрадників і продажних політиків, коли український прапор майорітиме над Донецьком і Луганськом. Спи спокійно, побратиме, ми об’єднаємось і зробимо те, що не встигли зробити ви. Слава Україні!».

Панахиду над героєм-кіборгом Миколою Самаком відправили єпископ Коломийсько-чернівецької єпархії, владика Івасюк, настоятель Баня-Березівської парафії Дрогомирецький, Середньоберезівський отець-декан Шкабрій, Косівський отець-декан Іванюлик, військовий капелан Мединський і отець Нижньоберезівської парафії Михайло Арсенич, який був волонтером, побував у ворожому російському полоні і за обміном повернувся додому. Бойовий салют на честь полеглого героя нагадав горянам, що і до нас прибула війна і що ми не маємо права бути байдужими до подій російсько-української війни, бо, якщо, не дай Боже, впадуть наші воїни на фронтах війни, то і нам не встояти проти кровожерного одвічного ворога — московських окупантів. Готовність захищати Україну має стати нашим повсякденним девізом і спонукою до тяжкого, але почесного обов’язку — укріплювати обороноздатність Української Армії.

Слава Україні! Героям Слава!

Микола Зеновій Симчич.

«Гуцульський край», №27, 15.07.2016 року