Березівський кущ

Минулого року на свято Покрови Пресвятої Богородиці, в урочищі Яла за Осмолодою (Рожнятівський район) відбулося урочисте освячення і відкриття повстанської хати-музею, збудованої на місці загибелі крайового проводу УПА на чолі з полковником Василем Сидором «Шелестом».

Символічним є те, що це дійство проходило у день, коли далекого 1942 року на Волині зародилася Українська Повстанська Армія, яка героїчно боролася за свободу і незалежність нашої держави. Вищезгаданий командир був одним із організаторів і будівничих повстанського війська, а згодом Генеральним суддею, членом Головної Ради і Секретаріату, командувачем групи «Захід».

…14 квітня 1949 року тишу навколишніх гір порушили автоматні черги і потужні вибухи гранат Оточивши щільним кільцем невеличку оселю, у якій перебувало семеро упівців, енкаведисти відкрили вогонь з одним-єдиним наміром: знищити провід. Партизанам навіть не пропонували здатися у полон. У нерівному бою загинуло шестеро вояків, а одному пощастило вирватися із оточення і втекти. Вбитих зв’язали колючим дротом за ноги і кіньми поволокли до вузькоколійки, завантажили на платформу і відвезли у Перегінське до місцевого НКВС. Згодом всіх, як і сотні інших загиблих повстанців, тут же на подвір’ї’ закопали.

Пройшли роки. На початку 90-х, вже за часів незалежної України, активістам «Меморіалу» пощастило знайти місце, де упокоїлися славні герої, і провести розкопки. Рештки тіл убитих при чималому велелюдді перепоховали у братській могилі, на так званому Горішному цвинтарі в Перегінському.

Відтак вдалося виявити і місцину, на якій загинув полковник Василь Сидор — «Шелест» (він же «Кондрат», «Крове», «Зоб», «Вишиваний»), і встановити кам’яний хрест.

Тут відкрили новозбудовану хату-музей. її спорудили всього за п’ять місяців. Цікавим є те, що вона майже копія колишньої оселі, у якій і загинули партизани. Навіть дах накритий дранкою-гонтою! У самому ж приміщенні ніби витає нескорений дух повстанців. У двох невеличких кімнатах — нари, стіл, лавиці, дещо з посуду, куток з іконою і лампадкою тут же піч (щоправда, її макет). Вояки тільки-но прокинулися зі сну, аж раптом їх надвірну споруду-криївку оточили з усіх сторін енкаведисти…

Кажуть, провід збирався тими днями відійти за кордон. На жаль, не встиг…

Відкриття хати-музею було своєрідною даниною пам’яті загиблим. На урочистості прибули земляки і родичі славного полковника, зокрема, голова Сокальської райради на Львівщині Ігор Дацюк, сільський голова Спасова, звідки був родом відважний командир, Богдан Сорока, племінники Степан Дещиця і Василь Яремко. Вони подарували ікону і вишитий рушник, які будуть у хаті-музеї експонатами, а також рідкісні світлини із зображенням свого земляка-повстанця. Рушник та ікону поофірувала і делегація, яка прибула із села Нижній Березів, що на Косівщині, де народився вбитий на Ялі Йосип Драгомирецький, зокрема, його племінник Іван Драгомирецький. Теплими спогадами про свого вуйка Петра Жолоба поділилася його племінниця Анна.

…Того дня у горах лунали патріотичні і партизанські пісні у виконанні гурту «Братове», пісенного колективу «Мелодія», хористів Перегінського НД. А насамкінець прозвучав Державний Гімн «Ще не вмерла України», з яким перед смертю вмирали повстанці. Пролита кров не пропала марно. Маємо незалежну і самостійну державу. Хочемо бачити її щасливою і багатою. Про таку ж мріяли і ті, хто поклав свої життя на вівтар боротьби за волю і свободу рідної України.

Іван Іванишин.

«Гуцульський край», №41, 9.10.2015 року