Березівський кущ

Перед початком чергового засідання «Літературних посиденьок», які 9-го серпня вперше відбулися у відремонтованому, відреставрованому Будинку культури села Нижнього Березова, завдяки зусиллям директора цього закладу Лесі Ільницької у тісній співпраці з головою сільської ради Михайлом Іванківим та ведучою дійства Анною Вітковіцькою, мій давній приятель і регулярний учасник «посиденьок» відомий поет, член НСПУ Дмитро Арсенич дав мені прочитати вирізку з газети «Радянська Гуцульщина» під назвою «Відступник» за підписом якогось Матвєєва (погодьтесь — не поширене на Гуцульщині прізвище) ще за 1967 рік, в якій його, Дмитра, в цьому ж клубі на спеціальних зборах, очевидно на вимогу кадебістської і компартійної верхівки району, звинувачували в прослуховуванні «ворожої» радіостанції «Свобода», в написанні і розповсюдженні листівок націоналістичного змісту, в підриві «квітучого» колгоспного ладу в селі, в неробстві і ще багатьох надуманих і як і попередні, висмоктаних з пальця гріхах.

Словом, за поетичний талант, даний від Бога і позицію активного, не залежно мислячого українця совковий, тоталітарний режим змушував березунів піддавати тупій обструкції свого непересічного земляка. На від стані 48-ми років цю самовикривальну фальшивку, наспіх сфабриковану опричниками колоніальної системи, я сприйняв як прикрий викопний артефакт невільницького минулого. Тепер, у цьому ж клубі, відновленому вміло організованою громадою села, прикрашеному іконою Матері Божої з маленьким Ісусом (де раніше висів брехливий ленінський лозунг «Мистецтво належить народові») і чудовими вишивками народних умільців, поет Дмитро Арсенич виступав як вільний громадянин села, як порадник у літературній творчості початкуючих поетів і прозаїків, як один з ініціаторів видання колективної збірочки творів обдарованих березунів.

Потішили своїми новими віршами, рівень майстерності яких значно зріс від часу минулих «посиденьок» молодий і прогресуючий поет Іван Климюк, обдарована поетеса старшого покоління Марія Білавич, талановиті співаки і артисти, зокрема виконавці народного мелосу Юлія Мілевська і Марія Левицька. Чудову виставку власних вишиванок продемонструвала присутнім Оксана Геник, а виставку авторських сувенірних виробів Марія Влашинець. Вагомо прозвучали виступи відомих громадських діячів села Миколи Симчича (лікар за фахом) і Парасковії Козаревської-Будурович (фізик за фахом). Чудо справжнього артис тизму продемонстрували виконавці веселих гумористично-траверсійних сценок. Контраст між минулим і нашою незалежною сучасністю — разючий. Ковбасні совкові інтереси колишніх колгоспників, яких навіть на Великдень змушували працювати на важких, майже неоплачуваних роботах, змінились мистецькими, літературними і навіть артистичними проявами справжніх талантів і обдарувань під бурхливі аплодисменти односельців.

Однак, березуни не тільки втішаються своєю свободою, але й замислюються над проблемами села: як відремонтувати вкрай розбиту дорогу, як відновити вщент вирубані ліси, зокрема колишню «візитівку» села — присілок Секітура, як залучити нинішню молодь до масових культурних заходів села, замість, що гріха таїти, іноді надмірних захоплень алкоголем, як збудувати новий модерний Будинок культури, план якого вже є і сільська рада навіть виділила місце під його забудову, зрештою, як викорінити із свідомості людей, навіть інтелігенції села, залишки невільницького у національному вимірі совкового мислення і навіть поведінки, коли літературний талант і громадська активність сприймаються як заборонене (ким і чому?) дисидентство, яке районне культуртрегерське начальство змушене замовчувати, а ведучі дійства латентно називають його «зарубіжним», водночас вихваляючи суто розважальні жанри. Звісно, не все було погано в минулому. Приміром, у виступах прозвучали слова похвали колишньому завклубові, ветеранові війни Дмитрові Фіцичу, який зумів захистити від знищення церкву у ріднім селі, чого, на жаль, не вдалось уникнути у сусідніх селах. Але це заслуга патріота, а не колишньої системи. Ці речі треба чітко розрізняти і давати їм належну оцінку.

Прозвучали також пропозиції називати колишній клуб, а тепер діючий Будинок культури Народним домом. Отже, відновлюючи національну самобутність україн ського села, остерігаймось відновлення совкового менталітету з його нетерпимістю до людей національно свідомих, творчих, мислячих і діючих неординарно, не трафаретно, до справжніх патріотів України, а не прикрашених вишиванками совків. Вони, справжні герої, справжні патріоти зустрілись мені вже після «посиденьок». Це були молоді березуни, які відпочивали на Греблі (місце громадського купання), які нещодавно приїхали з АТО. В декого з них ще забинтовані рука чи нога, і в їхніх очах читалось зовсім не розважально-сибаристське сприйняття життя, а готовність боротись до кінця з озвірілим ворогом, який нагло і агресивно суне на нашу землю, на нашу свободу. Цих хлопців варто було б послухати на «посиденьках», поспілкуватись з ними з відвертістю душевної спорідненості. Сподіваюсь, що цю пропозицію організатори майбутніх «посиденьок» запишуть до програми наступних заходів.

Микола СИМЧИЧ,
с. Середній Березів.

«Гуцульський край», №34, 21.08.2015 року