Березівський кущ

Членкиня Національної спілки письменників України (1998). Очолювала Чернігівську обласну організацію НСПУ. Народилася 26 червня 1970 року в с. Нижньому Березові – померла 1 квітня 2021 року в Чернігові.

Королева тонкого полотна і гармонії

…За свого життя Ганна Василівна Арсенич-Баран устигла чимало, та належить вона до тих людей, котрі завжди невдоволені результатами своєї праці, вважають, що можна було би зробити й більше. Напевно, тому й виник задум написати цей невеликий есей для того, щоби хоч трішки розповісти про цю чудову людину.
Колись Ганна написала:

Наткали павуки
тонкого полотна
мені на сорочку.
Занадто затонкого –
всю душу видно.

І справді, щедроти душі цієї жінки, її талант і працелюбність видно неозброєним оком. А все, напевно, було закладене ще батьками й оточенням, у якому росла мала Ганнуся.

Народилася Ганна Василівна в селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. Мальовничий Березів залишився для Ганни тією оазою добра і краси, яка приваблює й зачаровує, як манить кожного з нас незабутня батьківщина. У своєму нарисі «Мій Березів» письменниця пише: «Мій Березів живе в мені, а я ніколи не покидала його, хоч уже багато років сотні кілометрів простору розділяють нас. Мій Березів живе в мені моїми предками, які ніколи не були залежними й не знали до себе слова «раб». Березів, що від слова «берегти» (бо ніде навколо не знайдете березового лісу чи гаю, ба, навіть поодиноких беріз украй мало в Березові й навколо нього), таки зберіг у собі дух волі та прагнення до свободи. Тут, як і в давні часи, понад усе люблять волю і свою землю, а за Україну кожен готовий віддати життя. І віддавали не раз і не двічі. І народжували нових, хто завжди був з любов’ю і з ненавистю на одних шальках терезів».

Дух свободи тече у крові Ганни Василівни, бо походить вона зі славного роду. Один із її родичів, Микола Арсенич, належав до провідних діячів ОУН-УПА; інший, Дмитро Арсенич, – знаний поет; двоюрідна сестра Анна Гнатишак – не лише майстер педагогічної справи, а й композитор. Обидва дідусі Ганни Василівни були членами ОУН. Татів батько за свою діяльність був схоплений гестапо в 1941 році й засланий спочатку в Освенцім, а потім – у Бухенвальд. Повернувся в 1945 році. Мамин батько потрапив у руки НКВС у 1948 році. Був засланий на каторгу в Сибір, звідки не повернувся.

Обидва роди Ганни мали славних предків і нащадків. Серед рідні – поети, краєзнавці, лікарі, підприємці, священники, вчені. У маминих жилах тече шляхтянська кров.

Гени творчості передалися Ганні Василівні від дідуся по мамі, який складав вірші й пісні, був людиною з університетською освітою і досконалим знанням кількох іноземних мов. Але Ганнуся ніколи не бачила свого дідуся, тож у дитинстві літературні смаки майбутньої письменниці формували батьки та вуйко Дмитро Арсенич – відомий поет-дисидент. Завжди рекомендував чи приносив найновіші й найрезонансніші твори української та світової літератури, тому «доводилося» виростати на найкращих зразках красного письменства. Так, роман Ліни Костенко «Маруся Чурай» дівчинка прочитала в дитинстві завдяки його рекомендації.

А ще у батьків була велика бібліотека, а вдома панував культ книги, що, звісно, неабияк вплинуло на творчі вподобання дівчини.

А ще – пісня… Вона лунала завжди і скрізь. Село співало – і діти виростали світлі й залюблені в рідну землю. Бабусі навчали стародавніх пісень, із якими Ганнуся пішла в життя і які пам’ятає, любить і співає й сьогодні. То були й усім відомі, і забуті пісні: про кохання і про битви, про любов до рідної землі й про безуспішну та героїчну боротьбу нашого народу за його незалежність. Навіть пісню «Ще не вмерла Україна», яка через багато років стане славнем нашої держави, Ганна вивчила в дитинстві.

Також Ганні Василівні пощастило на чудових шкільних учителів. І не лише філологів. Зацікавлення різними шкільними предметами призвело до того, що після закінчення школи дівчині важко було обрати майбутню спеціальність. Усе ж філологія перемогла.

Середню школу Ганна закінчила із золотою медаллю і вступила на філологічний факультет Івано-Франківського державного педагогічного інституту імені Василя Стефаника.

У студентські роки Ганна Арсенич дружила з відомими українськими письменниками Іваном Андрусяком, Іваном Ципердюком, Степаном Процюком. Двоє перших були її однокурсниками. «Нова дегенерація» певною мірою навіть вплинула на вірші, написані в часи студентства.

Під час навчання в інституті Ганна вийшла заміж за свого одногрупника Мирона Барана, а через сім років у них народився синочок Іванко, який із трирічного віку почав складати вірші й дивувати батьків своїми філософськими поглядами на світ…

Після закінчення інституту Ганна Василівна працювала вчителькою української мови й літератури у школах Косівського району та публікувала свої твори в місцевих часописах. Разом із Ганною Гнатишак написали чимало чудових пісень, котрі й до сьогодні популярні в тих краях.

У цей час (1997 року) вийшла й перша поетична збірка Ганни Арсенич-Баран «Рушник на калині», яка одразу ж завоювала читача та отримала схвальні відгуки критиків. Український літературознавець і літературний критик І. Гришин-Грищук тоді писав про цю книжку так: «Творчість Ганни Арсенич-Баран зійшла яскравою зіркою не лише на небосхилі Гуцульщини, але й на небі української літератури. Щирість почуттів, яскравість образів – характерні риси молодої авторки…» А поет із Коломиї Василь Рябий сказав: «Вірші Ганни Арсенич-Баран як гірські ріки – чисті, мов сльоза, і гомінливі, як карпатська природа».

Була своя думка про Ганнину поезію й у редактора збірки Ігоря Пелипейка: «Молода поетеса має власний голос, без фальші й манірності. Авторка не прагне здивувати, а тим паче епатувати читача; вона довірливо ділиться з ним своїми почуттями, використовуючи нетрафаретні віршові форми, але уникаючи словесної еквілібристики…»

1998 рік для Ганни Василівни був багатим на події та враження. Побачила світ її друга збірка «Музика черемхи», Ганна Василівна стала членом Національної спілки письменників України, а життєві обставини склалися так, що її родина переїхала до Чернігова. Чоловік Ганни Василівни – настоятель П’ятницької церкви, отець Мирон – перевіз свою сім’ю в наше чудове місто. Нове місце роботи – ліцей № 15, нові знайомства, нові друзі, нові емоції…

Молода письменниця одразу стала активною учасницею заходів, які проводили Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Національна спілка письменників України. Багато років поспіль Ганна була учасницею Міжнародного Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій»…

Чернігів став для Ганни Василівни другою батьківщиною, вона полюбила це місто і якось навіть привселюдно зізналася в цій любові – написала зворушливий нарис «Мій Чернігів»…

Тут, у Чернігові, у Ганни Василівни виходять одна за одною поетичні збірки – «Розквітлий глід» (2001 рік), «Тремтять гіацинти» (2003 рік) та «Обнадію весною» (2005 рік).

Ганна Василівна працює також і в галузі прози. У 2001 році вийшла з друку її збірка оповідань «Під райськими яблучками», у 2003-му – «У понеділок усе буде по-іншому», у 2005-му – «Як зійде місяць», а у 2009-му – «Солодкі слова».

Її роман «Тиха вулиця вечірнього міста» дістав схвальні відгуки як від критиків, так і від читачів. Відомий літературний критик Євген Баран у передмові до публікації цього роману в журналі «Перевал» зазначав: «Спробу Ганни Арсенич-Баран у жанрі «жіночого» роману можна вважати вдалою… інколи написати нормальний «жіночий» роман таки варте чогось у цій літературі…». А професор Світлана Жила, висловлюючи свої емоції від прози письменниці, сказала: «Твори Ганни Арсенич-Баран викликають зашпори в серці». За роман «Тиха вулиця вечірнього міста» 2006 року авторка була удостоєна премії імені Михайла Коцюбинського.

Ось що сказала про творчість письменниці завідувачка кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського Тетяна Матюшкіна: «Від книги до книги Ганна Арсенич-Баран зростає професійно як письменниця. Пробує свої сили в різних жанрах лірики та прози. Вражає тематичне розмаїття її творів. Цей ряд убирає в себе минувшину й сучасність. Не уникає вона й експериментів зі словом, наслідуючи водночас найкращі традиції своїх навчителів у літературі. Характерними ознаками її творчості є стійкий життєвий оптимізм і прониклива ліричність. Як молодому художникові їй властиве піднесено-романтичне сприйняття навколишнього світу, що, однак, не заважає помічати, висвітлювати й засуджувати потворні прояви життя. А ще притаманними для неї є глибокий патріотизм, любов до рідної землі, до України, якими проникнуте кожне її слово. Естети від літератури смакуватимуть незаяложеними, свіжими метафорами, по-жіночому м’яким, теплим, тонким гумором, уміло побудованими діалогами, жвавістю сюжетів, напруженою інтригою, що підігріває читацький інтерес».

Ганна Арсенич-Баран – людина багатогранна. Вона успішна й у науковій діяльності. Ганна Василівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри філологічних дисциплін та методики їх викладання Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К. Д. Ушинського. В інституті працює з 2002 року.
2013 року Ганна Арсенич-Баран захистила кандидатську дисертацію. У 2011 році видала антологію «Молитва небо здіймає вгору», яка містить понад 3000 текстів українських християнських віршованих молитов, створених поетами ХІХ – початку ХХІ століть. Ця збірка є сьогодні найповнішим виданням поетичних творів, написаних у жанрі молитви. А 2015-го вийшла з друку її монографія «Мова української християнської віршованої молитви ХІХ – початку ХХІ століть». Ганна Василівна також видала понад двісті посібників з української мови та літератури.

Хоч нечасто, та все ж Ганна Арсенич-Баран іноді береться за переклади (із французької, німецької, російської), наприклад, французьку пісню «Bell» із усім відомого мюзиклу поетеса переклала українською, і тепер цю композицію виконують артисти Чернігівського обласного музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. І хоча Ганна Василівна часто говорить, що не належить, на жаль, до авторів, чиї твори перекладають іноземними мовами, та все ж може похвалитися, що її збірка «Музика черемхи» перекладена вірменською відомим поетом Тельманом Маеляном.

Ганна Василівна Арсенич-Баран належить до тих письменників і науковців, які завжди стоять в обороні української мови. З метою пропаганди рідного слова й була започаткована передача «Звучи, рідна мово!», котра ось уже більше десяти років лунає на обласному радіо і ведучою якої є Ганна Василівна. Письменницю тричі запрошували на засідання Верховної Ради. Там вона виступила з доповіддю «Роль і місце української мови в сучасній школі».

Я знайомий із Ганною Арсенич-Баран понад п’ятнадцять років. Що можу сказати про неї? Крім того, що Ганна Василівна – талановита письменниця, вона ще й усебічно розвинена, вольова, працьовита, вродлива, життєрадісна, доброзичлива, принципова жінка, яка володіє даром комунікабельності й завжди готова прийти на допомогу своїм друзям та знайомим. Лідер по життю, Ганна – дбайлива господиня, любляча донька, турботлива мати, до того ж вона ще й прекрасно танцює, чудово співає. Ганна Василівна релігійна, керує церковним хором у П’ятницькій церкві…

Автор допису – Олексій БРИК
6 березня 2017 року.
Джерело – Суспільний кореспондент

P.S. На жаль, Ганна Арсенич-Баран пішла у засвіти у розквіті життєвих і творчих сил. Померла 1 квітня 2021 року від ускладнень, спричинених перенесеним ковідом.

Джерело: Косів. Імена