Березівський кущ

У Середньому Березові вже стало традицією відзначати на свято Покрови День створення Української Повстанської Армії повстанською ватрою. Адже Березів — село повстанське.

З усіх сотень, що діяли на наших теренах, одна мала назву «Березівська», бо в ній була переважна більшість березунів. Сотенними були: «Мороз» — Дмитро Негрич (1909 -19.ІХ.1945) і «Кривоніс» — Мирослав Симчич, 1923 р.н.

Братчики Березівського осередку Косівської станиці Братства ОУН-УПА, головою якого Іван Клим’юк, щорічно запалюють ватру. На жаль, поріділи ряди братчиків…

Того дня зібралося багато людей, щоб віддати шану, згадати тих, які боролися за самостійну українську державу. Завідуюча бібліотекою Оксана Ільницька склала сценарій  і була ведучою  разом з Маркіяном Лазаровичем на цьому патріотичному заході. До глибини душі всіх зворушив полум’яний виступ члена Спілки письменників України і Національної спілки журналістів, письменника, поета Миколи Симчича. Він продекламував і власний вірш, присвячений своєму вуйкові «Колюку» — Петрові Клим’юку, який героїчно загинув 6 березня 1948 року.

Автор цих рядків у своєму виступі відзначила роль березунів, нащадків берегівської шляхти у визвольних змаганнях — впродовж віків проти національного поневолення нашого краю. Душею вечора були партизанські пісні співочого гурту під орудою Оксани Юліанівни Сулятицької, закоханої у народний спів, наші традиції і все, що зветься українським. Вона вправно володіє грою на баяні, вміє згуртовувати людей до співу. її стараннями були організовані розколяда та День села.

А сільська вчителька Орися Василівна Томич підібрала до співочого гурту партизанські пісні, які вона перейняла від свого батька Василя Томича «Стародуба», стрільця сотні «Гамалії». Спів згуртував усіх від старого до малого. Пісні було чути на всі Березови, як символ пам’яті про повстанців УПА, які віддали своє найдорожче — життя за вільну Соборну Українську Державу.

Анна Малкович.

«Гуцульський край», №44, 2013 рік.