Про таких людей варто писати щодня

19 Червня, 2012 / Селяни / Відповісти

Марія Лазарович народилася у селі Баня-Березові. Доля цієї дівчини відрізняється від долі інших людей, адже від народження її тіло прикуте до інвалідного візка. 2005 року  молода і впевнена у собі дівчина закінчила філологічний факультет Прикарпатського національного університету. Плідно працює, щодня творить свою поезію. Її твори друкують у різних періодичних виданнях, запрошують до виступів  на районній та обласній сценах. Сьогодні ця талановита поетеса є прикладом для підростаючих поколінь. Іноді здається, що їй під силу все, бо найголовніше – вона має віру, віру в Господа і віру в себе.

— Маріє, гадаю, що Ваш життєвий шлях трошки нагадує життя  відомої української  поетеси Лесі Українки. Для неї творчість була всім. А чим є творчість для Вас (праця, ремесло, хобі, гра, відпочинок, служіння, самореалізація)?

— Творчість для мене – це саме життя! Якщо я не творю – то не живу. Кожне з наведених визначень творчості створюють мозаїку мого життя. Коли я пишу, то працюю, коли виступаю з написаним на сцені – відпочиваю, служу, самореалізуюся і водночас лікуюся. Бо як би погано не почувалася, коли виходжу до людей, читаю вірші, гуморески, все проходить, як від найкращих ліків.

— Як Ви вважаєте – яке першоджерело творчості: людське, природне, божественне?

— Звичайно, божественне! Бог дає талант, долучає людину до співтворчості добра та краси. Вже інше питання, як ми його використовуємо. Але якщо людина зуміє відкрити у собі божественне, яке від природи закладено в душі, через талант – то вона благословенна. Бог тоді допомагає донести до людей. З’являються спонсори, видавці, організатори концертів і т. д. Тільки встигай працювати.

— Які чинники стимулюють Ваш творчий процес, а які – навпаки, гальмують, стримують, перешкоджають йому?

— Я дуже люблю сцену. Коли я знаю, що десь маю виступати, то можу написати багато, щоб уже з новим прийти до людей. Надихає робота з дітьми. А ще – зустрічі з письменниками (їх часто доводиться організовувати), різні дитячі конкурси, літературні свята тощо. Щось оригінальне і цікаве можу написати під враженням прочитаного, справді талановитого твору.  Також стимулює творчий процес невдача, помилки. Хочеться виправитись і довести самій собі, що ти чогось навчилась.

— Як Ви ставитесь до засобів штучного стимулювання творчого процесу (алкоголю, тютюну, наркотиків тощо)?

— Якщо Бог дав талант, то дарує і натхнення. Всі штучні засоби – це омана. Вони вбивають божественне, природне і саму творчу особистість. Тоді вона перериває ниточку з небом і віддає останні сили у свої витвори, які не підживлюються. Тому багато відомих письменників, які використовували штучні засоби, так рано пішли з життя. Бо хоч штучні засоби впливають на емоції, на думки, але забирають здоров’я.

Я, для прикладу, люблю послухати класичну музику. Вона – заряджає, дає сили. Та найчастіше приходить натхнення після щирої молитви.

— На Вашу думку, які чинники найбільшою мірою визначили Вашу обдарованість – спадковість, родинна атмосфера, дружнє коло, виховання й освіта, власна воля до самоствердження чи щось інше? А що найбільше вплинуло на формування і вдосконалення творчої майстерності?

— Я б сказала, що все разом. Мої дідусь і бабуся по матері грали п’єси, дуже гарно співали; бабуся 50 років співала у церковному хорі. По татовій лінії стрий – Микола Лазарович – дуже гарно читає гуморески Павла Глазового, є великим гумористом у житті. Тато теж був дотепним сміхованцем, з ним завжди було весело. Мама знає безліч народних пісень, має чудовий голос. Коли я усвідомила, що поезія – то моє – вступила до Прикарпатського національного університету. Хоч я вчилася вдома самотужки, не мала змоги їхати навіть на сесії, але хоч і таке навчання – воно багато мені дало. Безперечно, потрібна була величезна сила і власна воля, щоб іти до обраної мети. Але в усьому мені допомагав Бог і посилав мудрих і добрих людей на моєму шляху.
Найбільше впливає на вдосконалення творчої майстерності спілкування з професіоналами, власна відповідальність перед Словом та робота з дітьми.

— Для кого Ви творите? Хто Ваші перші реципієнти (читачі, глядачі, слухачі)? Чи думаєте про своїх адресатів під час творчого акту?

— Я пишу, найперше, тому, що не можу не писати, а вже інші визначають для себе, чи подобається їм моя творчість. Коли пишу вірші, то не думаю про своїх адресатів. По-іншому з гуморесками. Найчастіше сюжети для гуморесок беру з життя, бо насправді у житті іноді таке трапляється, що кумедніше вигадати годі. Звичайно, що думаєш і про тих людей, з якими це трапилося, і про тих, кому буду читати. А метою гуморески є  з одного боку – розсмішити, а з іншого – змусити задуматись над тією чи іншою проблемою. Найперші слухачі і глядачі – рідні та друзі. Вони допомагають удосконалюватися і словесно, і сценічно.

— Я вдячна Вам за щиру та відверту розмову. Хочу побажати Вам здоров’я, успіху на творчій і життєвій ниві, натхнення, впевненості, визнання і найголовніше –  Божого благословення.

Розмову вела Мирослава ДОЛИНЧУК

Share