Березівський кущ

10 липня 2023 року в реанімаційному відділенні Коломийської районної лікарні обірвалася життєва струна уродженця села Баня-Березова Косівського району, багатолітнього жителя м. Києва — Миколи Івановича Григорчука.

Із світу відійшла не «просто людина», як дехто стверджував з односельців, а Постать Великого Чину, один з найталановитіших фізиків-теоретиків Національної академії наук України, доктор фізико-математичних наук з 2001 року, правдолюб, людина енциклопедичних знань, член Національної спілки письменників України.

Народився Микола Іванович 4 листопада 1949 р. у непростий повоєнний час, але в родині працьовитих і шляхетних людей — Івана Григорчука та Параски Урбанович із поважного вижньоберезівського роду, далеко неблагонадійного в радянські часи, бо славним є своєю генеалогією.

Освіту здобував Микола в Баня-Березівській восьмирічці та Середньоберезівській середній школі, де виділявся серед однолітків наполегливістю і здібностями до математичних дисциплін. Та й тодішні вчителі все робили, щоб не загубити талант непересічного учня. Тому він у 1967 році без особливих зусиль вступив на фізико-математичний факультет Чернівецького державного університету, який закінчив з червоним дипломом.

Далі добродій Микола Григорчук торував шлях в науку. Якось так не по-сучасному — без високопоставлених чи грошовитих протеже, без лицемірства і загравань, він цього не вмів. Наполегливою до фанатизму та самопожертви працею піднімався «науковою драбиною» до визнання та досконалості в обраному фахові.

За понад 50 років праці в інститутах Національної академії наук України: ядерних досліджень (1973–1987), хімії поверхні (1987–2001), теоретичної фізики (2001–2023) прислужився українському народові багатьма запатентованими відкриттями. А на міжнародному рівні плідно трудився, щоб світ знав про досягнення національної науки.

Наукові розвідки Миколи Григорчука друкували в найпрестижніших фахових журналах Європи, Канади, США, Китаю та інших країн, де опубліковано понад 130 його праць. За здобутки та заслуги на науковій ниві удостоївся низки відзнак і нагород, став першим лауреатом премії імені академіка О.Ситенка.

Діапазон його наукових досліджень викликає щире захоплення навіть у людей далеких від науки.

Велика Людина — велика у всьому. Адже крім щирого служіння світу цифр і формул, правдивого співпереживання за розвиток Української держави, пан Микола безмежно любив книги, зібрав велику бібліотеку. А ще всіма фібрами душі вболівав за розвій сучасної української літератури, часто перероджуючись у літературного критика, публіциста, письменника…

З 2012 року його різножанрові статті прихистили газетні шпальти «Літературної України», «Слова Просвіти» та журнальні сторінки «Світогляду», «Києва», «Березіля». А у 2020–2021 роках з під його пера народилися дві мудрі книги: «Куда йдеш, Україно?» та «Свобода на барикадах», за які в 2023 році його прийняли у члени Національної спілки письменників України.

Напевно, можна і не наповнювати біографічні рядки добродія Григорчука ще якимись штрихами, адже уважний читач зрозумів, що зі світу живих чи животіючих у світ вічного спочинку відлетіла душа рідкісної за талантами Особистості. Але буде несправедливо не згадати його характерну рису — нечасту серед сучасників: любов до
рідного дому, родини, близьких за духом односельців. В ньому жило велике нездоланне бажання прислужитися рідному селу, а, особливо, — роду Григорчуків, родині Тирсіникових та написати краєзнавче дослідження. Книгу розпочато, але не завершено…

А тепер — питання «на засипку»: чи заслужив цей Чоловік бути похованим на подвір’ї сільського храму? Чи мали би бути присутніми на його прощальній церемонії представники влади, місцевого самоврядування та педагоги, хай би зі шкіл березівської кітловини?

Простіть, Миколо Івановичу, що ми не змогли піднятися до рівня можливості самозвеличення через Ваші заслуги та їх пошанування! Хай рідна земля, якою Ви так дорожили, буде для Вас легкою, а пам’ять — вічною, адже світло для неї живе у Ваших земних надбаннях!

Микола ВАСКУЛ, член НСКУ
«Гуцульський край», №29, 21.07.2023 року