Березівський кущ

З нагоди 85-річчя патріарха освітянської ниви Гуцульщини Тараса Теодоровича Атаманюка.

25 серпня 2022 року виповнився 50-річний ювілей з часу призначення на посаду директора Нижньоберезівської восьмирічної школи Атаманюка Тараса Теодоровича.
Цей сивочолий і поважний патріарх освітянської ниви Гуцульщини вже давно на заслуженому відпочинку і влітку поважно відзначив свій 85-річний ювілей.

Тарас Атаманюк народився 30 липня 1937 року в селі Серафинці Городенківського району Івано-Франківської області в сім’ї селянина. Навчався у місцевій школі. Після її закінчення працював у колгоспній кузні, навчався кравецької майстерні.

В 1960–1965 роках був студентом історико-філологічного факультету Івано-Франківського державного педагогічного інституту. Трудову педагогічну діяльність розпочав 1963 року вчителем російської мови у Кутищенській восьмирічній школі рідного Городенківського району.

З серпня 1965 року його призначили учителем та виконуючим обов’язки директора Бабинопільської восьмирічної школи Косівського району, а з 1968 року став повноправним директором. 25 серпня 1972 року Тараса Атаманюка перевели на посаду директора Нижньоберезівської восьмирічної школи.

У 1966 році його нагородили Грамотою Міністерства освіти УРСР. Має 50 років трудового стажу, а своїй найріднішій Нижньо-березівській школі подарував чверть століття — працював у ній 25 років.

Тарас Атаманюк вважає, що своїми успіхами та здобутками завдячує завжди творчо-пошуковому педагогічному та працьовито-завзято-енергійному допоміжному колективам школи протягом всіх років свого директорування.

У Нижньоберезівській школі він також вів популярні гуртки ковальства та фотосправи. Берегинею сімейного вогнища Подружжя Атаманюків уже 59 років є чарівна дружина ювіляра — Ганна Дмитрівна (з родини Слюсарчуків). Вона — багаторічна високопрофесійна вчителька математики.

Гордяться Атаманюки рідними дітьми. Дочка Наталка — медсестра за фахом, син Ярослав — учитель Стопчатівської гімназії, теж випускник Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника. Мають чотирьох любимих онуків: Романа, Роксолану, Ірину, Софійку та найкращу потіху — правнука Максимка.

Особливою гордістю і «найбільшим педагогічним успіхом» нашого ювіляра є онук Роман Павличко — кандидат медичних наук, 2020 року успішно захистив кандидатську дисертацію «Особливості відновлення коронкової частини жувальних зубів зі значною втратою твердих тканин ендодонтичними коронками», а за рейтингом Тор 100 Ukrainian Awards 2021 року Роман став його номінантом. Зараз він є власником приватної стоматологічної клініки у м.Львові.

Тарас Теодорович — енергійний і завзятий, як і в молодості. Упродовж 56-ти років займається бджільництвом. Має 60 бджолосімей і більше 75 вуликів.

А зацікавила його пасічникуванням Євдокія Бойчук — працівниця Бабинопільської школи, де він був директором. 7 квітня 1966 року, на свято Благовіщення, вона подарувала директорові одну бджолину сім’ю, яка розрослася в успішну пасіку.

Тарас Атаманюк є членом Косівської районної організації Спілки пасічників України з моменту її створення, його вважають одним з найдосвідченіших бджолярів Гуцульщини.

Тарас Теодорович, будучи директором, не тільки вчив своїх учнів кравецтву, а й постійно удосконалював власні навички у відомого і знаного на всю околицю
та далеко за її межами місцевого кушніра Василя Будуровича.

Секретами свого успішного й активного довголіття ювіляр вважає три життєві аксіоми: постійний рух уперед у всіх життєвих ситуаціях, творчий оптимізм у найскладніших подіях і заняття найулюбленішою справою свого життя — бджолярством.

Кожен, хто прямує через Березови в курортні Яремчу і Буковель, мальовниче Закарпаття і далі, у Європу, неодмінно проїздить уздовж довгого ряду чудових беріз. І нікого вони не залишають байдужими — для когось це просто краса, а для когось — джерело душевного натхнення. Вони тут з’явилися з ініціативи Тараса Атаманюка.

1 вересня 1985 року було урочисто відкрито нову Нижньо-березівську восьмирічну школу, а навесні 1986 року провели озеленення її території. Унікальність цієї нібито пересічної події в тому, що для озеленення поряд з традиційними для нашого краю деревами використали березу бородавчату.

За твердим переконанням молодого та енергійного директора, саме молоді саджанці берези мають рости в селі, яке споконвіку називають Березовом. Зі своїм задумом він звернувся у Березівське лісництво та Коломийський лісокомбінат.

Лісничий-професіонал за фахом і березун за духом Василь Томич та його попередник — багатолітній лісничий Петро Дем’янюк підтримали ініціативу освітянина. А посадили деревця технічні працівниці школи: Марія Миколаївна Фіцич, Параска Василівна Арсенич, Ольга Дмитрівна Арсенич, Марія Михайлівна Капак, Параска Пригродська та Семен Васильович Геник. Прижилися усі берізки, бо садили і доглядали їх з великою любов’ю.

Багато цікавого розповів директору про берези лісовод, лісник обходу № 5, учасник і ветеран Другої світової війни Микола Степанович Ільницький (27.12.1919 — 27.12.2007 рр.). Під час тривалого перебування у полоні у Фінляндії, де росте багато беріз, Микола Степанович навчився правильно їх саджати і доглядати.

Ось така вона — алея нижньоберезівських шкільних беріз і доля їхнього «хрещеного батька» — нашого ювіляра.

Іван Уруський,
випускник Нижньоберезівської восьмирічної школи 1978 року,
інженер садово-паркового будівництва, начальник відділу кадрів НПП «Гуцульщинє

«Гуцульський край», №42, 21.10.2022 року