Сіль як друга причина заснування Березова

16 Лютого, 2021 / Історія / Відповісти

Сіль з давен-давна добували в лиманах Чорного моря та на Підкарпатті. Вже від р. Прута на північ соляних джерел немає.

Розлога Руська держава від Чорного аж по Біле море діставала сіль з цих двох центрів. Сіль з Чорного моря ішла т. зв. Соляним шляхом вздовж Дніпрової магістралі. Галичина тяготіла торговельно більше на Захід, бо західні ринки були недалекі, а комунікація легша.

Коли печеніги зайняли Причорномор’я, довіз соли з чорноморських лиманів уривався в міру того, як антська колонізація відкочувалася на захід і північ. В молодій Руській державі настав період т.зв. соляної кризи.

Походи Володимира Великого в Галичину були походи по сіль, великий брак якої терпіла держава. Як гостро Київська Русь переживала соляну кризу,свідчить київська революція за часів кн. Святополка 1113 року (т.зв. Соляна революція). Коли з Галичини на короткий час (була війна) довіз соли припинився, народ кинувся грабувати багатих бояр, жидів, а навіть манастирі, шукаючи соли. Зрозуміло що прилучену людність Галичини треба було змусити продавати сіль до Києва, а не на Захід.

Насувається питання — за якого князя була заснована оселя Береза?

Найправдоподібніше за Володимира Великого. Брак соли відчувався на Русі вже за Ігоря. За Володимира Великого той брак був критичний, коли він другим походом 993 року виправляється спеціяльно в Карпати на хорватів. Не Карпати були йому потрібні, а підкарпатська сіль.

Виглядає дуже правдоподібним, що в той час, коли Володимир Великий воював з братами за київський пристіл, хорвати та уличі усамостійнилися від Києва. Володимир Великий задержався на Підкарпатті довше, порядкуючи відносини, звідси нав’язав взаємини з угорським та німецькими володарями.

Острови вірного собі боярства та заснування кріпостей- городищ вздовж р. Вислока — Сяну аж на Підляшшя – це діло його рук. Тоді засновано Володимир Волинський, Белз та правдоподібно Сянок і Коросно.

Про будову Володимиром кріпостсйгородищ згадує наш літопис: „Князь будує многія града і заселює їх муже лучшиє, бЬ бо рать от печенег. И бЬ воюяся с ними и одоляя им“. Цим останнім походом Володимир Великий зв’язав Галичину з Києвом так основно, що відтоді слово „хорвати“ зникає з нашої історії назавжди. Аж до здобуття Казимиром Великим Галичина була монопольним доставцем соли на східньо-европейські ринки Руської імперії.

Наші найдавніші літописи згадують на Підкарпатті два міста як соляні центри, а саме: Коломию і Стару Сіль. Коли подумати, що хорватський похід Володимира Великого був похід по сіль, то є певним, що він мусів особисто оглянути карпатські просмики та центри і джерела соли.

На місці він пізнав настрої місцевого населення і рішився на відповідні нотягнення. Є правдоподібним припускати, що, бувши на г. Рокиті, з якої видно цілу околицю, він вибрав долину Лючки та недалеко тієї стратегічно важливої гори оселив військову залогу, як опору своєї влади в далеких від Києва Карпатах.

Дунайських поворотців київські князі приймали до своїх дружин радо, бо це були люди вільні, ознайомлені з військовим ділом, добрі купці, хлібороби, а що найголовніше, — стративши свої місця поселення, вони не були прив’язані до ніяких місцевостей і брали землі в заміну за військову службу там, де князі їм надавали.

У стратегічно важливих і досить небезпечних місцевостях (як Березів), крім земельних наділів, князі надавали ще й побічні доходи, як оренди, мита, процент з соляних джерел і що найголовніше — право торговлі сіллю. Так постав Березів — військова осада київських князів з чорноморських поворотців, княжих дружинників.

Не всі березуни були поворотцями. Наші предки походять з мішанини трьох груп населення. Перші — це мішанина траків і якихось антських автохтонів; прізвища Васкулів та Неґричів (Неґрус) — тракійські (предки румунів). Другі — це хорвати, панівна верства, союзники аварської орди, слов’яни; Лазаровичі, Косовчичі, Будоровичі і мабуть Кузичі — прізвища хорватські.

Решта — дунайські поворотці, княжі дружинники з домішкою греків та варягів (Арсеничі — від гр. власного Імени Арсен; Ґеник — варяжське, їх було мабуть двоє братів, бо Ґеників в порівнянні з іншими родами є найбільше).

Прізвища княжих дружинників-варягів дуже подібні, як Ґеник, напр., Асмос, Ікмор, Руарк, Трувор, Свинельд, Фарлаф. Німецьке слово “Gennick” означає “Trunk” — засувку ззаду воза (т. зв. крижівницю в Березові). За скандинавське походження Ґеників промовляє ще й те, що 75% усіх Ґеників у Березовах є русяві з відтінком „бльонд“. Є 25% і темноволосих, та за 1000 років роди мали час перемішатися, ясноволосі однак переважають.

Прислав Микола Стріпачук

Share

Відповісти