Березівський кущ

Наше село є чи не найкраще зорганізоване в повіті. Має дві кооперативи, дві читальні, а кожна має гарний власний будинок, два аматорські рухливі гуртки і кружок „Рідної Школи “. Останніми часами завели у себе приватну домашню науку, яку побирає 34 дітей. Все це є овочем праці пп. Стефаневих, бо перед їх приходом все село було під впливом кацапів і хлібоїдів.

Були у нас такі люди, що заложили були читальню „Просвіти”, аби .в той спосіб зєднати собі людей і мати славу патріотів; але щоби не стратити ласки у „панів”, запренумерували до читальні „Стражніцу”, Завдяки енергійній праці пп. Стефаневих читальня позбулася небажаних елементів і культурно-освітня праця пішла тою дорогою, куди їй слід іти.

По кількох роках праці село може похвалитися такими своїми діячами, як Дмитро Сінітович Іван Лазарович, Василь Писарів, Антось Васкул, Микола Лазарович, Василь Лютий, Михайло і Микола Томащуки, Василь Гвоздзіцький, Дмитро Голинський, Михайло Дунайчин і багато інших, які самостійно вже працюють і ведуть культурно-освітні установи. Та останнім часами пп. Стефаневі відтягнулися від праці через тамошні відносини.

Дуже гарно розвивається в селі приватна домашня наука, яку веде п. Оля Гаврилюківна дала вже діточий концерт і виставу з дуже великим успіхом, а на Різдво діти так гарно колядували в церкві що люди аж плакали. Цей виступ дітей викликав не звичайний підйом духа у батьків. Тимчасом поліція зганяє на постерунок родичів тих дітей, що вчаться вдома, списує ріжні протоколи і т. д. Дня 21. І. 1933 р. прийшло двох постерункових Квятковський і Орліцький: 2-ма громадськими асистентами до приватного помешкання учительки Гаврилюківної в часі, коли вона переробляла лекцію. Вони зажадали, аби діти видали всі книжки.

Діти дуже перестрашились і не знали, що робити; запитали учительки, чи давати книжки, чи ні. Учителька відповіла, аби діти дали книжки. Коли постерунковий відбирав від дітей книжки, учителька дістала з поденервування серцевий атак і непритомна впала на землю, а з уст її почала текти піна. Перелякані діти почали сильно верещати і порозбирані повибігали з хати та з криком порозбігалися домів.

Потім повтікали також громадські асистенти, а постерункові забрали з помешкання учительки стінну мапу Польщі та кілька зшитків і забралися також. Учителька і кількоро дітей лежать тепер хворі. Інспектор і староста взивають тепер людей безнастанно на терміни і вже вдруге прийшли їм кари від інспектора за те, що діти не ходять до школи, хоч діти вчаться дома і кожний батько зголосив вчас управительці школи та інспекторові, що з І. IX. 1932 р. їх діти перестають ходити до школи, бо будуть побирати домашню науку.

При цій нагоді згадаємо ще, що на Різдво заборонила поліція хлопцям колядувати на церкву й відібрала їм листу і гроші. Мусимо ще згадати і про нашого бувшого війта Григорчука, який удає в селі великого „патріота”, а робить це тільки тому, щоби зєднати собі людей. Він і його сторонники ширять зневіру серед батьків мовляв: „Ми не видержимо, то краще занехаймо приватну науку, то що маємо терпіти?“ Вдають, що роблять це зі щирости, а в дійсності помагають кому іншому. А Микола Григорчук зі страху за свій уряд громадського оглядача виповів навіть помешкання учительці і свої діти післав уже до місцевої школи. На щастя, свідомі люде йдуть раз вибраним шляхом і кріпко держаться свого. Слава і честь свідомим громадянам! Громадянин.”

З газети «Діло» від 5 лютого 1933 року
Прислав Павлюк Богдан