Березівський кущ

Наша Косівщина славиться багатьма талановитими особистостями. Серед них — молода поетеса, автор збірки «Сонце в душі» Марія Лазарович. Незважаючи на інвалідний візок, ця мужня дівчина є активним громадським діячем, співзасновником Косівської благодійної організації творчої молоді «Ватра», яка видає молодіжний журнал, керівником літературно-краєзнавчого гуртка «Струмочок» Косівського РЦДТ. А нещодавно взялася за створення літературного клубу «Словоцвіт» для старшокласників.

— Всім відомо, що Ви народились в мальовничому селі Бане-Березові. Там — Ваша родина. А чим став для Вас Косів, де не так давно мешкаєте?

— Косів — це моя друга домівка від Бога. Якщо в Бане-Березові живе моя родина по крові, то в Косові — родина по духу. Це добрі щедрі люди, які стали рідними для мене ще в Бане-Березові, — сім’я Шкурганів, Марія Пітеляк, Марія Равшер, Мирослав Соколюк, Василь Солиджук; мешканці міста, яких я не знаю, але які завжди готові допомогти.

А найважливіше — в Косові я усвідомила себе людиною, для якої немає нічого неможливого. З Косова починається мій простір у світ.

— Я знаю, що Ви побували у Зарваниці, на форумі видавців у Львові, тепер поринули у роботу керівника літературної студії «Струмочок». Звідки у Вас береться стільки енергії, сили?

— Мабуть, цей секрет я ще й сама до кінця не відкрила. Він таїть у собі велику віру в Бога. Я навчилася довіряти в усьому Богові як найближчому Другу, покладатись на Його волю. І Всевишній дає і силу, і енергію, щоб я робила те, що хочу і мушу робити у своєму житті. Найбільша моя радість — працювати з обдарованими дітьми. А якщо вони пишуть, то і мені хочеться писати.

— Розкажіть детальніше про мету створення літературного клубу «Словоцвіт».

— Коли я з іншими молодими людьми працювала над створенням організації творчої молоді «Ватра», над молодіжним журналом, то перечитала багато віршів, у яких, на жаль, мало поезії. Я вже давно планувала займатися зі старшокласниками, щоб відкрити їм головні секрети поетичної майстерності, щоб вони збагнули, що здатність заримовувати рядки — це не найголовніше для поета. Я була дуже рада, коли дирекція РЦДТ запропонувала мені започаткувати діяльність такого клубу.

Я хочу створити для школярів приємну творчу атмосферу, планую організовувати для них зустрічі з письменниками та просто цікавими людьми, кращі твори членів клубу «Словоцвіт» друкувати в нашому молодіжному журналі.

— Членами Вашого клубу є школярі тільки з Косова?

— Загалом, я мрію про таку потужну літературну студію, як скажімо, «Бистрінь» у місті Надвірній (керівник — письменник Нестор Чир), у якій займатимуться обда ровані школярі з усього району, і не тільки. У нас багато здібних дітей. Потрібно тільки їх знаходити і спрямовувати в потрібне русло. Не факт, що всі стануть майстрами слова, але у нас на сьогодні бракує і читачів, які могли б належно оцінювати художні тексти. Якщо мені вдасться сформувати бодай одного критика — це буде великим досягненням.

Отож, запрошую усіх, хто любить поетичне слово, в клуб «Словоцвіт». Наші засідання проходять у РЦДТ у середу і п’ятницю після 15 год. Заняття — безкоштовні.

— Дякую, Маріє Петрівно, за цікаву розмову.

Іванна Полагнин.

Публікація газета «Гуцульський край».