Наталя Перцович: «Брат обіцяв повернутися живим і здоровим. Я йому вірю»

Ігор Перцович із Середнього Березова одним з перших відправився на схід у складі Житомирської 95-ї окремої аеромобільної бригади, яка входить до Сухопутних військ Збройних сил України.

«Зараз я вже розумію, що десантників забирають туди в першу чергу, тому що це – професіонали», – каже Наталя.

Свого часу її брат Ігор навчався в Івано-Франківському національному університеті нафти і газу. У 2005 році взяв академвідпустку і сам попросився в армію. «Він служив у Львові, в елітних десантних військах. Потім закінчив навчання, служив рік на контракті в армії, після чого повернувся до цивільного життя», – розповідає жінка.

Навесні його одним із перших призвали в армію. Зібрався за дві години. Спочатку відправили на навчання у Житомир, де дислокується 95-а ОАЕМБ, а 23 квітня вже був на Донбасі.

«Вся 95-та бригада від початку військових дій була на горі Карачун. Їх постійно обстрілювали, було багато втрат. Перед звільненням Слов’янська і Краматорська в Міністерстві оборони говорили про те, що ці військові поїдуть з Донбасу і зможуть тримати оборону в інших місцях. Але командир бригади сказав: «Наші хлопці будуть стояти до кінця». Зараз декілька десантників у зв’язку з важливими сімейними обставинами пішли у відпустку. Ігор поки що у відпустці не був, її ніхто не обіцяє», – розповідає Наталя.

Разом з Ігорем Перцовичем український кордон у складі 95-ї ОАЕМБ захищають ще 32 бійці з Івано-Франківської області, зокрема, Василь Боднар з Надвірної, який оголосив полювання на терориста Бабая.

«Ігор називає Василя своїм кумом. Каже, коли повернеться, народять з дружиною багато дітей — і Василь має стати їхнім кумом. Вони там дуже зблизилися і підтримують один одного. Розумієте, це професіонали. Коли хлопці зверталися щодо відпустки чи ротації, заступник Міністра оборони їм сказав: де ми таких знайдемо? По-перше, десантників не так багато в Україні, по-друге, щоб когось навчити, потрібен час”, – розповідає сестра бійця.

Найтяжчі часи бійці 95-ї ОАЕМБ переживали до президентських виборів. Коли з’являлася якась інформація про бої, поранених чи загиблих, рідним залишалося лише чекати дзвінка. Адже, зазвичай, у Ігоря вимкнений телефон. Коли має можливість – сам зв’язується з рідними.

«Спочатку і переживала, і плакала. Але якби Ігоря не призвали в армію, він би пішов туди добровольцем. Бо ми народилися в такій сім’ї, де патріотизм передається генетично, – розповідає Наталія. – Зараз багато говорять про те, щоб відправляти в зону АТО міліціонерів, працівників СБУ тощо. Але ми повинні розуміти, що в цих службах може бути багато зрадників. А в цій війні можуть перемогти лише патріоти і люди, вірні своїй присязі, вірні своєму серцю, люди, сильні духом. І вони обов’язково переможуть!».

Було тяжко, але хлопці не скиглили

Про потреби прикарпатських військовослужбовців, яких першими відправили в зону АТО, знали лише найближчі. Інформаційна кампанія про допомогу Збройним Силам України тоді тільки стартувала. Ніхто до кінця не розумів, як конкретно допомогти армії.

«Найбільше активізувалися київські активісти, — розповідає Наталя Перцович, — які допомагали ще Майдану. Вони почали возити для українських військовослужбовців на Донбас продукти харчування, воду, речі першої необхідності. Дуже добре, що зараз Івано-Франківськ активізувався і допомагає із забезпеченням 5-го батальйону територіальної оборони «Прикарпаття». А у травні-червні нашим військовим підтримки взагалі не надавали», – згадує жінка.

Вже 18 травня Наталі вдалося купити бронежилети для всієї п’ятої роти другого батальйону 95-ї ОАЕМБ, у якій служить її брат. Відтак купувала для всієї роти футболки, фески, дощовики, літні берци, шкарпетки, спідню білизну, каву, сигарети тощо. Потім збирала гроші на тактичні рукавиці, окуляри, наколінники і наліктники, засоби для чищення зброї, рації. Про кошти, які збирала, жінка звітувала.

Певну суму відправили пораненому бійцю з цієї бригади Юрію Весельському. Йому ампутували ногу, на лікування в Ізраїлі потрібно 100 тисяч доларів.

«Мені допомагали друзі і знайомі, друзі моєї мами із американської діаспори, зокрема, Мирослава Роздольська та її син Олег з друзями — як українськими, так і американськими, зібрали певну суму грошей, переказали в Київ, там волонтери купили бронежилети. Хлопці з київського Автодозору відвезли адресну передачу на Донбас. Але їх не пустили до самих військових, оскільки вони цивільні, а в той час там був обстріл з боку терористів», – розповідає Наталя.

Втім, цю передачу бійці 95-ї бригади отримали аж через 10 днів – через день після закінчення виборів. Згадує, як у день виборів передзвонила брату і з’ясувалося, що півтора доби не було води, вони пили глюкозу. «Була спека, було тяжко, хоча хлопці ніколи не скаржилися, не скиглили. Я тоді знайшла в Інтернеті телефон чергового з Міністерства оборони, подзвонила і емоційно пояснила, що це ненормально – вони живі люди, і вони стоять там за всіх нас. Також сказала, що їм не віддають бронежилети, які ми купили. Можливо, і це допомогло, бо за кілька годин привезли воду, а на другий день – віддали нашим десантникам 46 бронежилетів», – говорить сестра десантника.

Зараз проблем із харчуванням та речами першої необхідності у 95-й ОАЕМБ нема. Мають бійці і тепловізори, і приціли для автоматів. Але є потреба в кевларових касках. В Україні їх виготовляє НПП «Темп-3000». Однак придбати їх можна лише через держзакупівлі. «Минулого тижня я звернулася до голів обласної ради та адміністрації, керівника Координаційного центру швидкого реагування Юрія Романюка. Я описала ситуацію, попросила закупити для наших хлопців каски. У нас є благодійний фонд оборони Прикарпаття, куди надходять великі кошти. Я залишила свої координати, але ніхто зі мною не зв’язувався», – каже Наталя.

Жінка просить допомоги, щоб купити каски для бійців з Прикарпаття. Одну нову кевлаврову каску «Шуберт» отримала через харків’янку, яка проживає у Німеччині. Залишилося знайти ще 31. «Я хотіла би подякувати тим людям, які мені допомагали і фінансово, і підтримували морально. Це і друзі, зокрема Надя Кромкач, і співробітники, і навіть небайдужі жителі міста. Дуже багато коштів переказали зі США, особливо Владика Стемфордської єпархії Павло Хомницький. Особлива вдячність — депутату обласної ради Володимиру Ковальчуку, який старається допомогти різними способами і використовує всі свої зв’язки і весь потенціал. Дякую керівникам ПП «Фірма Інтерлок», ТОВ «Гідроенергобуд», які виділяли значні суми для наших військових. Бували дійсно тяжкі моменти. Але я вірю, що ми переможемо і все буде добре», – додала жінка.

Інформаційна війна

Наталія вважає, що масові протести проти мобілізації – це не тільки стихійний рух матерів і дружин, а й наслідок підступної інйформаційної війни, яка в Україні триває ще з часів Майдану. «Я розумію, що страшно, несправедливо і боляче, коли там гинуть наші хлопці, а їхні з Донбасу приїжджають сюди як біженці, і ми їх годуємо. Але ще раз говорю, що це війна, яку можуть виграти лише патріоти. Ні мої батьки, ні я з березня нікуди не ходили, ми не говорили: верніть нашого Ігоря, поміняйте його на когось іншого. Ми просто молимося Богу і допомагаємо, чим можемо, підтримуємо і віримо в нього, віримо, що все буде добре. Найбільш образливо, коли дзвонять моїй мамі чи при зустрічі з татом люди щиро дивуються і питають: а чого ви Ігоря не викупили? Образливо, бо потрібно розуміти нарешті, що честь, совість, гідність і патріотизм не купується і не продається», – каже жінка.

Вона радить чоловікам не ховатися за спини дружин і матерів: «Я розумію, є маленькі діти, є сімейні проблеми, поганий стан здоров’я, не вистачає сили духу. Але якщо б так сказали всі хлопці, які воюють на Сході, якщо б вони не стояли там від початку, війна прийшла б і до нас. Вони стоять там за нас, за наших діточок».

Це вже починає розуміти і місцеве населення Донбасу. Як їй розповідає брат, при звільненні населених пунктів місцеві кричать голосно «Слава Україні» і стараються допомогти. «Спочатку наші бійці остерігалися, не брали у місцевого населення воду, продукти. Боялися, що можуть отруїти. А зараз з місцевими жителями налагодили стосунки», – розповідає Наталя.

Наталя Перцович каже, що брат пообіцяв повернутися живим і здоровим, і вона йому вірить. Тому ні про що не мріє, нічого не планує, тільки чекає брата. Вірить, що скоро закінчиться війна і не виключає, що хлопці, які відвоюють країну, ініціюють третій Майдан. «Якщо влада не наведе порядок, то це зроблять наші хлопці, коли повернуться з АТО. Треба навести порядок в Міністерстві оборони, а потім і на місцях, – говорить сестра героя. – Без нашої допомоги Президент сам змінити нічого не зможе. Зміни треба починати з кожного з нас, а не нарікати, як все недобре. Треба об’єднувати зусилля і боротися з корупцією, із зрадництвом та іншим злом».

Марія Гаврилюк

Реквізити для переказу коштів для допомоги військовим із 95-ї аеромобільної бригади:

  • Картка Приватбанку: 4405 8858 3126 7163 – Харишин О.Б., тел. (050) 1023403.

Реквізити для переведення коштів на лікування Юрія Весельського, який втратив ногу після поранення:

  • Картка Приватбанку: 5168 7420 1198 0574 – Косова Оксана Степанівна (мати).
Share

Відповісти