Столітній ювілей друга «Орла»

Грудень 29, 2013 / admin / Історія / Відповісти

У Вижньому Березові відбулося вшанування пам’яті столітнього ювілею від дня народження районового провідника ОУН-УПА Яблунівщини, друга «Орла», Михайла Васкула-Никілиного. Панахиду на його могилі відправив парох села о. Василь Боднарук.

«Орел» вписав яскраву сторінку подвигу свого життя в історію УПА. Член ОУН з 1938 року, в підпіллі з 1943, а в 1944-му був призначений районовим провідником Яблунівщини. Районовий провідник «Орел» користувався бездоганним і незаперечним авторитетом. Він — один з співорганізаторів Берегівської сотні, до якої входили переважно березуни, сотенним був «Мороз» — Дмитро Негрич.

Мирослав Симчич, сотенний «Кривоніс» згадує, що при організації старшинської школи «Чорні чорти» у Збанулах «Душею і рушієм усіх справ був районовий провідник ОУН-УПА Яблунівщини «Орел». Це цитата з книги М. Андрусяка «Брати грому».

У 1944 році мадярські спецслужби, за донесенням сексота, намагалися спіймати провідника «Орла» в його хаті. Коли їм це не вдалося, вони вщент спалили його добротну господарку. Дружина Марися, мати Явдоха, діти Анна, Осип і Юлія залишилися під голим небом. Мати та діти жили по людях, дружина пішла в підпілля. Згодом в 1947 р. у подружжя Марисі та Михайла «Орла» народилася донечка Маринька. В умовах підпілля нелегко було ростити дитину. Енкаведисти шукали маленьке «Орля»… Померло дитятко в піврічному віці.

Та їхні страждання не закінчилися… В 1949 році в Цапулци дружина «Орла» Марися була поранена совітами. Поранену знесли в село і лікували. Рана загоїлася, та нога була покалічена. До кінця свого життя Марися ходила на милицях.

У лютому 1950-го переслідувані більшовиками під Цапулцем провідник «Орел», повстанці «Хмара» Василь Фіцич з Нижнього Березова та «Карпо» Михайло Симчич з Вижнього Березова втікали. Совіти за ними пустили пса, якого провідник поранив ножем, але Дальше вже несила було тікати і він звернув у гущавину лісу на Тирсьинку. Друзі втекли від 75 совітів. Через три Дні «Карпо» повернувся на місце, де залишився провідник. Однак «Орел» був уже мертвий, ймовірно помер від серцевого нападу. Йому було 37 років…

Стараннями партизанів тіло «Орла» звезли в село, похоронили вночі на цвинтарі. На 43 році життя .першого квітня 1956 року померла дружина Марися, і троє дітей залишилися круглими сиротами. Вони сповна спізнали сирітського хліба. Та діти гідні пам’яті свого батька. На місці його загибелі син Осип поклав пам’ятний хрест і щорічно перед Великоднем несе вінок. Там була о. Миколою Мединським відправлена поминальна панахида. Всі троє дітей Михайла і Марисі — мають свої сім’ї, дочекалися дітей, онуків, правнуків.

Осип відомий, як славний майстер — будівничий. Разом з своїми побратимами — майстрами, вже світлої пам’яті Василем Лазаровичем та його братом Дмитром (Василищивими) збудували в 1990 році окрасу Середнього Березова — дерев’яну церкву, яка є класичним зразком дерев’яної гуцульської народної архітектури. Такі ж церкви звели в селі Іллінцях Снятинського району (на превеликий жаль згоріла), і у Вижньому Березові на Заріці, збудований дерев’яний верх на цегляній церкві на Згарищи. У Березовах є чимало змайстровано ними в «кані» (митих) хатів і стодол вишуканої гуцульської дерев’яної архітектурної форми.

Дочки «Орла» — Анна і Юлія є зразковими в селі господинями, на превеликий жаль вже обидві вдови. Анна членкиня Берегівського осередку Косівської станиці Братства УПА.

«Хмара» відбув покарання в сибірських тюрмах, звільнився і проживав у Нижньому Березові в сестри Юлії Фіцич. Коли дочки «Орла» Юлія і Анна відвідали його і попросили розповісти про останній період життя батька, старий повстанець лише сказав: «То був славний чоловік!».

Анна Малкович.

«Гуцульський край», №52, 2013 рік.

Share