500–літній Баня-Березів довів свою спроможність на гідні поваги справи

Якщо б мені поставили запитання, який головний здобуток Баня-Березівських сільських ювілейних заходів, то, не вагаючись, я відповів би: «Найважливішим, беззаперечно, є пробуджене почуття сільської родинності та усвідомлення власної гідності і сили громадського єднання».

Не можу кривити душею і сказати, що все йшло гладко, що не було байдужих, а то й тих, хто бажав провалу торжества. Але правдивий ентузіазм членів оргкомітету, їх безкорислива праця, помножена на громадські пожертви, дозволили здійснити, здавалося, неможливе: завершити ремонт Будинку культури і подарувати громаді, напевно, на сьогодні найкращий сільський заклад культури в районі. Я спостерігав, як раділи ті, хто до опівночі, а було, що і до 4 год. ранку, стелили паркет, ремонтували і встановлювали крісла, фарбували та білили стіни, оббивали вагонкою сцену, фарбували підлоги, мили вікна і т.д., коли загоралися від здивування очі гостей, котрі переступали поріг Будинку культури. Наведу для прикладу слова почесного голови оргкомітету, голови райдержадміністрації Ярослава Шинкарука: «Важко повірити, що заходиш у той самий заклад. Ви довели свою спроможність на гідні поваги справи».

Тому дуже хочеться подякувати своїм друзям – однодумцям, які на значний період часу відірвалися від домашніх клопотів і самовіддано працювали для громади. Головним завсідником і справжнім універсалом в організації, головним постачальником інструментів та розхідних матеріалів із домашніх запасів був сільський голова Микола Пукас. Таланти (не тільки до співу) демонстрували: керівник вокального чоловічого ансамблю «Кришталь» Микола Голинський, культорганізатор Василь Васкул, активні учасники вокального колективу Іван Голинський та Микола Пукас. Великий вклад у підготовчі роботи здійснили сільські умільці: Білавич Василь, Палагнюк Микола, Геник Іван, Васкул Іван, Лазарович Василь (Костюк) та Лазарович Василь (Оленчин), Томащук Василь, Москалюк Василь, Басараба Мирослав із сином Мирославом, Лахманюк Василь та ін. Безвідмовним помічником і ініціатором змістовних справ був директор сільської школи Ігор Томащук. Не відставали у жертовності та бажанні залишити свій слід у ювілейному ажіотажі і представниці жіноцтва: Симчич Ольга, Васкул Уляна, Басараба Надія, Білавич Наталія, Москалюк Іванна, Симчич Мар’яна, Гунчак Люба, Томич Надія та багато ін.

Нарешті свято розпочалося. Сонячний ранок 10 липня усміхався лагідною довірою до учасників хресної ходи, яку очолював сільський парох, справжній ентузіаст духовних заходів о. Михайло Дрогомирецький. Ця хода мала за мету віддати данину молитовного спомину про всіх односельців, які в патріотичному пориві забували про власну безпеку і складали буйні голови в розриту могилу національного відчаю та віри.

В ранковій урочистості величавої смерекової сторожі, біля підніжжя г. Стовби небайдужу громаду зустрічав пам’ятний хрест, прикрашений сплетеним чиєюсь дбайливою рукою барвінковим віночком – тужливим спогадом про трагедію загублених молодих життів: сотенного «Мороза» — Дмитра Негрича та його охоронця «Марка» — Степана Васкула. Біля хреста поминальний парастас і одинока свічечка, яку бережливо обминають подихи гірського привілля, що вслухаються у мінорну мелодику панахиди, підносячи у небесні далі зірвану прощу, виспівану чоловічим ансамблем «Кришталь» та імена сельчан, полеглих на полі бою, замучених у більшовицьких катівнях, померлих через приниження та глум, озвучені через уста о. Михайла. Кілька повчальних слів священика і сльози душевної прощі освітлюють совість присутніх.

Вервиця молитовних дійств суботньої днини завершилася урочистою свічковою ходою, яка освітлювала дорогу хресній процесії, що почалася від родинного осідку Легуневичів, котрі власним коштом виготовили місійний дубовий хрест, поновлений на церковному подвір’ї з нагоди 500-літнього ювілею села.

Неділя, 11 липня. Вже з самого ранку до села з’їзджалися та сходилися колишні баняни та гості, щоб урочистим багатолюдним згромадженням зустріти правлячого єпископа Коломийсько-Чернівецької єпархії Кир Миколу Сімкайла. Владика цього дня виконав у Баня-Березові ряд урочистих духовних дійств. Після завершення Архієрейської Літургії Кир Миколай вручив церковну нагороду – золотий хрест з прикрасами — настоятелю Баня-Березівського храму Верховних Апостолів Петра і Павла о. Михайлу Дрогомирецькому та ювілейні відзнаки сільському голові, директору школи та голові церковного братства. Далі, храмуючи, громада урочистою процесією вийшла на церковне подвір’я, на якому Його Високопреосвященство освятив Пам’ятний Хрест та благословив на успіх Великий збір сільських родоводів, щедро окропивши свяченою водою його учасників. На пам’ять про сільський півтисячолітній ювілей церковна управа вручила єпископу різьблений таріль, роботи відомого різьбяра з Вижнього Березова Миколи Грипиняка із зображенням святочної атрибутики.

Після цього розпочався науково-пізнавальний та розважальний Великий збір сільських родоводів під назвою: «Мій родовід – мій оберіг». Дарунком для всіх учасників заходу стала прем’єра пісні, що народилася у творчому тандемі Миколи і Василя Васкулів, «Ми тут народились – це наша колиска», яку виконав автор музики Василь Васкул,та віршоване вітання поетеси Марійки Лазарович, адресоване всім корінним сільським родоводам. Після жеребкування шість сільських родів: Васкули, Варвадюки, Томащуки, Лазаровичі, Голинські та Люті почали реалізовувати умови творчих конкурсів, котрі передбачали оприлюднення короткої історичної довідки про походження роду, його кращих представників, виготовлення презентаційної папки родоводу, де мали вміститися герб чи емблема та життєве кредо роду. На суд глядачів кожна родинна спільнота виносила сценічні номери: художнє читання, музичну та пісенну творчість і гумористичні твори. У скарбницю оргкомітету родини дарували традиційні для роду страви, ювілейні конкурсні торти, речі давнього побуту і творчі роботи.

Найбільшу організованість та найповніше виконання умов конкурсу продемонстрували Томащуки, Варвадюки, Васкули, Лазаровичі. Та найголовніше полягало зовсім в іншому – в атмосфері доброзичливості, щирості і теплоти, які витали в переповненому залі Будинку культури і котрі помандрували в серцях банян до їхніх домівок.

Зі святочної Літургії розпочався Храмовий день 12 липня. Оновлена і впорядкована Божа Обитель зібрала під свої куполи чисельну громаду, пригортаючи до духовного лона батьківської церкви і віри величну сільську родину та бажаних її гостей.

О 14 год. на подвір’ї сільського закладу культури було гамірно і багатолюдно. До населеного пункту прибули не тільки уродженці Баня-Березова, але й жителі навколишніх сіл, яких частуванням і добрим словом зустрічав сільський голова М.Пукас. Велику радість у громади викликало прибуття на ювілей поважної делегації від районної влади на чолі із головою райдержадміністрації Я. Шинкаруком, чисельного представництва працівників культури району, яке очолив Василь Звіздарик, та молодіжної делегації з м. Лохова Венгровського повіту Республіки Польща .

Концертну програму розпочали народні музики у складі двох знаних музичних колективів: «Кременю», що створений при Баня-Березівському Будинку культури, та ансамблю народних інструментів під керівництвом сопілкаря-віртуоза Михайла Геника з Вижнього Березова. Під чарівну мелодію скрипки Василя Стефанка Оксана Васкул прочитала вірш Марійки Лазарович «Прийди». Неповторний голос Василя Васкула та зміст авторської пісні зачепив святочну громаду за живе і вже на другому приспіві, в багатоголосому пориві, майдан стверджував: «Так, живі березуни!».

За дорученням ювілейного оргкомітету мені випала приємна місія запросити всіх учасників мистецького дійства на сцену та оголосити урочистості з нагоди 500-ліття становлення с. Баня-Березова в окремий населений пункт відкритими. І зазвучав, ні — загримів у правдивому пориві любові до рідної землі Державний Гімн України.

В традиційних етнографічних одностроях на сцену виходять ведучі: Надія Варвадюк, Іван Голинський, Христина Юрашак, Михайло Кіцелюк та Оксана Васкул, які посвятами рідному селу налаштовують громаду на сприйняття музичного мелосу та вітальних банських співанок у виконанні народного аматорського чоловічого вокального ансамблю «Кришталь» під супровід «Кременю».

Зі святочними короваями на вишитих для ювілейного дару рушниках, виходять ведучі, які радо вітають дорогих гостей: Ярослава Шинкарука – голову райдержадміністрації, Анастасію Костюк – заступника голови райдержадміністрації з гуманітарних питань, Володимира Козьменчука – начальника відділу освіти РДА і керівників польської делегації Малгожату Кшею та Романа Кузеляка. Зі словами щирих привітань і побажань до баняберезівської громади звернулися голова райдержадміністрації Ярослав Шинкарук та іноземні гості, завершивши свої виступи врученням цінних дарунків для ювілейної спільноти.

Святочну атмосферу родинності та поваги до сільських традицій продовжує знана в обширах Гуцульщини володарка поетичного слова та родинного гумористичного способу світосприйняття Марійка Лазарович.

Правдиву милозвучність жіночого академічного співу подарувала викладач Прикарпатського університету Людмила Обух, яка по материнській лінії є продовженням роду березівського боярства із титулом «баронів» — Кадинських.

Далі чистотою своїх голосів чарували односельців Марійка Васкул та Наталочка Куничич, котрі під баянний супровід Івана Голинського подарували всім присутнім матерям пісню «За всіх на світі матерів», Наталя виконала ще і сольну пісню «Карпати». Із піснею «Я бажаю Вам добра!» виступила Мар’янка Лазарович, яка зірвала шквал аплодисментів за майстерне виконання.

Для когось спогадом про молоді неповторні роки, для когось можливістю прилучитися до гуцульського музичного мистецтва став виступ ансамблю народних інструментів під керівництвом Михайла Геника.

Дуже вдалим експромтом стало ініційоване о. Михайлом Дрогомирецьким спільне двомовне виконання — усім складом польської делегації, дитячим ансамблем бандуристок Косівської школи мистецтв під керівництвом Світлани Лазован та чоловічим ансамблем «Кришталь» — польської народної пісні «Гей, соколи».

До вщерть заповненого святочного майдану лунають слова вітання від районного відділу культури і туризму з уст заслуженого працівника культури України, відомого композитора Василя Звіздарика, який вручає ікону Матері Божої, виготовлену на шкірі, директору сільського БК, після чого передає право на виступ Ларисі Берізці — керівнику методичної служби відділу культури. Концертну програму продовжив ансамбль бандуристок «Сонячна струна», майстерно виконавши мелодійні українські пісні. Здивував березівську публіку віртуозним виконанням ще один представник Косівської дитячої школи мистецтв, акордеоніст, лауреат двох всеукраїнських конкурсів Іванко Сумарук.

Дві пісні в дарунок односельцям свого прадіда привезла талановита співачка з Коломиї, володарка Гран-прі п’яти міжнародних пісенних конкурсів Христинка Васкул, яка вперше в житті відвідала родинний осередок свого роду, пригорнулася серцем до духовної твердині предків. Тут її чарівний голос звучав по-особливому, та й громада вітала свою кровинку дуже тепло.

У святочному вирі доброго настрою, в тембральних переливах інструментальної музики віртуозів із «Кременю» та вокалістів із «Кришталю» пролітають миті концертної програми. Громада, в передчутті чергового дощового хмаролому, забуває про громові позиви, реготом збурює природу, тішачись від неповторних за змістом і виконанням гумористичних сценок: «По дохторі», «Не твоє мелисі, то не пантруй мірку» та «Явдошин ярмарок», які зіграли улюбленці місцевої публіки, лауреати Міжнародного гуцульського фестивалю — веселе тріо в складі: Миколи Лазаровича, Ганни Симчич і Оксани Томащук.

В повітрі пахло дощем і, здавалося, ось-ось розпочнеться злива, але хмари немовби завмерли, застигли на одному місці, очікуючи на закінчення виступу гості із Києва, уродженки села Марійки Васкул-Сливки, яка з відчуттям болю від втрати матері виконала пісню «Зозуля». Аж тут небо заридало.

Глядачі перекочували до глядацької зали Будинку культури, але поміститись усім було нереально, тому культурний заклад був подібний на вулик.

Атмосферу , яка панувала в залі, неможливо передати словами. Тут було все: і спогади дитинства, і розчулення (аж до сліз), і неперервні овації. Останній відділ неповторного ювілейного дійства відкрила Христинка Сливка. Вона вперше співала на сцені, якій її матуся подарувала кращі роки своєї юності.

Тепло, по-родинному зустрічали глядачі свого земляка Володимира Томащука, який в даний час проживає в м. Рахові та є директором місцевої школи мистецтв. У його виконанні прозвучало три пісні.

І ось він — довгожданий вихід на сцену Василя Лазаровича, молодого чоловіка, який своїм неповторним голосом зробив відомим с. Баня-Березів в усій Україні. Він вийшов на рідну сцену через багато років, але цієї перерви ніби не існувало, бо тут були всі свої: і тато з мамою, і близькі родичі, і однокласники, і друзі-музиканти, але, найголовніше, тут у всіх були серця, наповнені довірою і любов’ю. Пісня за піснею виривалися із окриленої душі Василя та розбігалися струмочками доброї аури серед березівської родини, укріплюючи віру в його великі перемоги.

Щасти всім нам, святочна Баня-Березівська громадо! Добра, достатку і мудрості тобі, українська спільното!

Микола Васкул,
голова ювілейного оргкомітету.

Публікація газети «Гуцульський край».


Share