Інтерв’ю з паном Лютим

Пан Петро Васильович Лютий щиро відповів нам на запитання. Він розповів нам про події які відбувалися в період його життя та поділився спогадами про звичаї та традиції його рідної місцевості.

Що ви можете сказати про звичаї Вашого села Баня-Березів?

— Звичаї в селі колись люди старались підтримувати. Але їм часто перешкоджала сільська влада. Підтримувала звичаї переважно молодь. Влітку чекали свята Івана Купала (7 липня). Молодь збиралась на полонинах, запалювали вогні, співали пісень.

А чи ходили шукати папороть? Чи вірили в легенди про безсмертя?

— Ні, такого я не пригадую. Парубки танцювали, співали, грали. Дівчата плели вінки і кидали у воду. Я дуже любив спостерігати як це роблять мої сестри.

Дуже цікаво було на св. Андрея. Молодь збиралась на вечорниці, де також були танці, співи, різні цікаві ворожіння. За нами звичайно спостерігали газди. Жінки із задоволенням дивились на наші веселощі. Збираючи куделі, пряли, а також вишивали.

На вашу думку, традиції та звичаї нашого покоління відрізняються від вашого?

— Так, звичайно. Хоч і звичаї збереглися до нашого часу але зараз все не так. Не з таким захопленням вони підтримуються.

А де відпочивала молодь у вихідні дні?

— Молодь збиралась при читальнях і танцювала при живій музиці. Влітку могли збиратися на полях. Музики не було але співали досхочу.

Розкажіть про освіту в селі.

— За моєї юності село було досить культурним. У нас було дві читальні. Перша була розміщена біля Шкварчукового коваля. Її згодом розібрали. Друга читальня була розташована там де зараз наша сільська рада. При читальнях було 2 магазини. Біля теперішньої школи, де зараз їдальня, була і наша 4-річна школа, яку закінчив і я.

Можливо Ви пам’ятаєте вчителів які Вас вчили?

— Ні, прізвища їх я згадати не можу. Але все таки пам’ятаю одного професора, прізвище його було Боколо. Родом він був з с. Текуча. Саме ця людина вчила в селі церковний хор.

Хто після професора керував хором?

— Після професора в селі було два хори. Перший вчив Синітович Дмитро, коломийський дяк, а другий – Лазарович Григір Дмитрович, музики він навчився в м. Коломия при народному домі, де викладали теорію нот. Там учився і я в 1935р.

А чим ще в культурному житті могло похвалитися с. Баня-Березів?

— Тяжко за Польщі чимось хвалитись, адже поляки не були зацікавлені в розвитку культури на селі, скоріше навпаки. Але все таки ми ніколи не здавались. При читальнях ми створювали аматорські гуртки, на яких збиралася молодь і ставила різні вистави.

Які саме вистави були передовими?

— Вистави були різні починаючи від поем Шевченка („Катерина”, „Тополя”) і закінчуючи авторськими виставами. Але найбільше народу збиралось на виставу „Ой, не ходи, Грицю, тай на вечорниці” та „Жидівка”.

Чи відомо Вам щось про церкву, ким була побудована, за яких обставин?

— Коли була побудована церква я нажаль не можу згадати, а будувало її село. Перед початком будування нової церкви в селі на цьому ж місці стояла стара.

ЇЇ розібрали?

— Ні, село стару церкву продало, десь аж за с. Микитинці.

Може Ви пам’ятаєте священиків села?

— За мого дитинства в селі було два священики, прізвищ їх я не пам’ятаю але знаю, що вони поховані у нас біля церкви. Після них був отець Стефанів Володимир, потім отець Новицький Ярослав, саме за нього я дерегував церковним хором у селі Баня-Березів.

Які прізвища на той час переважали в с. Баня-Березів?

— За мого дитинства найбільш поширеними були такі прізвища: Томащук, Васкул, Веселовський та Григорчук.

А хто вважався найбагатшим серед жителів села?

— Ну, про це напевне ніхто не знає але ми вважали, що найбагатшим був Григорчук Микола Іванович. Він був війтом на селі ( головою сільської ради). Відомими також були такі люди як Лазарович Микола та Лютий Григір Петрович ( мій стрий). Вони були дяками на селі.

Чи займались якимось ремеслом в селі?

— Ну, як такого ремесла в нас не було. Людей одягала та годувала земля. Але пам’ятаю ми дуже шанували Григорчука Дмитра, який дуже гарно шив кожухи на зиму із овечої шкіри.

Розкажіть нам, будь ласка, про історію каменя „Боже око”.

— Зроблено це було під керівництвом мого тата Лютого Василя Петровича (1898-1978 рр.). Обробляв камінь Козьменчук Юрій, родом із с. Микуличин, Надвірнянський район, Івано-Франківщина, де проживав із родиною біля Ільківської полонини. Ремеслом цього чоловіка було вироблення кам’яних пам’ятників, зокрема хрестів. Його роботи є і в нас біля церкви на могилах померлих.

В якому році був поставлений камінь і де?

— Камінь поставлено приблизно в 1940 році на горі Горган (Косівщина).

Чому саме там?

– Не знаю, це була воля мого батька.

Там камінь уже лежав чи його перевезли?

— Ні, камінь „Боже око” там не лежав, його було привезено з с. Микуличин.

Що на цьому камені зображено?

— На ньому вирізьблений трикутник, в якому око. Під ним напис: „Все минеться, лиш Боже око не минеться ніколи”. І знизу прізвище та ініціали мого тата.

На Вашу думку, чому Ваш тато зробив цей пам’ятник?

— Не знаю, напевно він хотів залишити щось по собі для своїх нащадків. Він був людиною вольовою та працьовитою, тому я дуже радий, що його так часто згадують через його витвір — камінь „Боже око”.

Дякую за розмову!

– Дякую вам!

Розмову вела Божена Калій

Share

3 відповідей у “Інтерв’ю з паном Лютим”

Коментарі

  1. Людмила Огоновська

    Після прочитаного зразу відчувається інтелігентність пана Петра Васильовича. Хотілося б якомога більше дізнатися про його життя . Дякуємо пані Божені за цікаву розмову. Наша родина з нетерпінням чекає нового спілкування.

  2. Людмила Огоновська

    Дарія Корба (Люта)
    Мені дуже приємно перегортати сторінки життя мого рідного села,щиро вдячна всім , хто створив і поповнює цей сайт.
    Наше село багате хорошими і мудрими людьми і своєю історією.Тому дуже хочеться , щоб молоде покоління знало більше історичних подій про село і наших видатних людей.
    В селі є багато старожилів, яким є про що розповісти і хороших журналістів, які вміють майстерно написати. Я шукала і не знайшла на сайті сторіночки М.Васкула.
    Моє вітання всім моїм землякам!

  3. Святослав

    Шановний о.Петре. Цікаве інтервю. Але чому Ви словом не обмовились про Вашу участь у визвольній боротьбі Українського народу. Ви колишній вояк сотні “Мороза”. Хіба не варто про це говорити? Правда і запитання такого не було…